Випуск 17 (2018)

Постійне посилання зібрання

https://dspace.bdpu.org.ua/handle/123456789/1551

Переглянути

Перегляд Випуск 17 (2018) за Автор "Рева, Лариса"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Втрачене / невтрачене покоління : Ернест Хемінгуей – шістдесятництво – майдан – гібридна війна
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Рева, Лариса
    Ернест Хемінгуей ніколи не був в Україні. Та й не існувало за його життя держави Україна, натомість був Радянський Союз, де письменник також ніколи не був, хоча й підтримував політику останнього у Другій Світовій війні. Тобто, виступав проти гітлеризму. Та його твори давно перетнули всі територіальні межі. Навіть більше того. На сьогодні ім’я письменника настільки ж актуальне, наскільки була популярність митця за його життя. Спробуємо розібратися, яка ж роль відводиться Хемінгуеєві в українському естеблишменті? Сьогодні, коли Україна втягнена у стадію війни, яка отримала назву Гібридної, місце письменника, його слово особливо значимі. У статті автор зосередила свою увагу на ментальності українців, яка особливо яскраво увиразнилася під час Революції Гідності та Гібридної війни на Сході України. Простежуючи твори Е. Хемінгуея, а також інших знакових авторів зарубіжної класики часів 2-ої Світової війни, української публіцистики останніх років, періодики, автор, співмірюючи їх, зосереджує увагу на сплескові патріотичності, на піднесенні ролі звичайного українця, особливо в умовах неоголошеної війни. Особливим мірилом патріотизму й незламності є творчість і кредо письменників-шістдесятників, які є феноменом незламності, непідкупності, невмирущості духу. Багато хто з них писав у шухляду, проте їхня творчість як документ доби, свідчить наочним прикладом мужньої позиції авторів. Робиться спроба дослідження еволюції особи, пробудженню гідності якої шістдесятники особливо сприяли, засвідчивши своє кредо – лишатися Людиною за будь-яких обставин. За спогадами В. Коротича “письменників зобов’язували створювати позитивного героя, художники зображували чудо-богатирів, кінофільми відтворювали їх на екрані. Шеренгами йшли від нас у вигадане майбутнє Павки Корчагіни, продукти і жертви жорстокого соціального експерименту. Але творилися й інші, справжні книги. Вони й вижили – всупереч системі, створені не завдяки, а з точністю до навпаки соціалізму – ранній Тичина, Мандельштам, Воронько. Ласкава, на поверхню, державна машина сортувала і тим часом безжально перемелювала навіть найбільш догідливих, – тих вигадників, хто зумів без дозволу щось зрозуміти, відсилала на нари ще вчорашніх своїх героїв, які вжахнулися й прозріли, реальних свідків будівництва заводів і каналів руками рабів із концтаборів. Автор називає їх твори як документи історичної правди”.