Зміст та структура інформаційно-аналітичних компетентностей користувачів освітніх інформаційних систем: методологічний аспект

Abstract

У статті розглянуто теоретико-методологічні основи формування інформаційно-аналітичних компетентностей у користувачів освітніх інформаційних систем. З’ясовано, що серед невирішених актуальних задач перебудови процесів управління вищої освіти в сучасних умовах є підвищення ролі та рівня використання інформаційно-комунікаційних технологій в управлінні сучасним університетом для ефективного розв’язання реальних управлінських, науково-технічних, соціально-економічних задач, що виникають у цій сфері діяльності. З огляду на сучасні тенденції розвитку університетської освіти нами встановлено, що компетентнісний підхід – це сучасний орієнтир національної системи освіти України. Для реалізації компетентнісного підходу потрібна екстраполяція його основних ідей на увесь освітній процес ЗВО, зокрема й на управлінську складову. Оскільки компетентнісний підхід є концептуальною основою оновлення змісту підготовки майбутніх фахівців з вищою освітою до роботи в умовах сучасного суспільства, тому важливо з’ясувати понятійно-категоріальний аспект окресленої проблеми. На основі аналізу літературних джерел виокремлено основні функції компетентнісного підходу в освіті: операційна; діяльнісно-технологічна; організаційна; діагностична; а також уточнено зміст понять 1) “інформаційно-аналітична компетентність користувачів (науково-педагогічних працівників університетів) освітніх інформаційних систем” – це комплексна характеристика, що відображає їх обізнаність щодо ефективних методів пошуку, збирання, аналізу й опрацювання даних та здатність продуктивно використовувати ці методи для розв’язування професійних задач за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних технологій в умовах постійних змін інформаційного освітньо-наукового середовища закладу вищої освіти; 2) “інформаційно-аналітична компетентність студентів університету” – це комплексна характеристика, що відображає їхню обізнаність з новітніми інформаційними технологіями і здатність до продуктивного утворення власного освітнього середовища шляхом виокремлення, інтеграції й адаптації різного роду програмних засобів та технологій освітнього і соціального спрямування задля реалізації власних освітніх потреб.