Автор як наслідувач-деміург: ренесансно-маньєристична рефлексія поетичного творення

Abstract

У статті здійснюється сторико-генетична реконструкція естетичного виміру деміургії, встановленого художньою свідомістю Відродження. Виявляються абриси ренесансної діалогізації Горацієвої та Аристотелевої моделей поетичного наслідування, що спрямувала саморозкриття митця на уподібнення Творцю через зображення Його творіння. Усвідомлення деміургічного начала літератури пов'язується із обгрунтуванням, у діалозі маньєризму з неоплатонізмом, матриці мімесису, яка покладає в його основу авторське творення архіформ художньої дійсності, уподібнених Божественним ейдосам, але відсторонених від природної логіки, втіленої в життєвій реальності.