Наратологічний горизонт екстрадієгезису української малої прози кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Abstract

Досліджена наративна структура окремих прозових творів української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Доведено, що поетологічний формат вирішення нарації в українській малій прозі цього періоду засвідчує певну калейдоскопічність: тривання міметичної традиції класичного реалізму поєднується з художньо-психологічними пошуками, втіленими у розмаїтих формальних експериментах. Особливість малої прозової форми полягає в одночасному прагненні до деталізації фікційного світу та усвідомленості власної формальної обмеженості, а отже смислотворчої відповідальності. Представлена диференціація екстрадієгезису відкриває перспективу розуміння максимального рецептивного ефекту як складової форматування цілісної індивідуально-авторської викладової стратегії.