Про літературну польськомовну сарматію XVII ст. Рецензія на монографію Сухарєвої С. В. “Риторичний простір польськомовної прози XVII ст.” (Луцьк : Вежа-Друк, 2015. – 370 с.)

Abstract

Для сучасного читача, інтелектуала, науковця питання духовної сарматії залишається відкритим з огляду на велику кількість недомовок, тим паче, якщо йдеться про сарматію літературну. У межах давньої Речі Посполитої зосереджувалося декілька слов’янських народів, завдяки чому ідея сарматизму протягом століть набула значного поширення, тож ввела у коло пошуків сарматського ідеалу практично всю державну еліту, незважаючи на її релігійну чи національну приналежність. Звідси виник стереотип польського сармата-воїна, захисника державних кордонів та королівських інтересів, зодягненого в орієнтальні шати, задивленого у бік Кресів і наскрізь проникнутого романтизмом. Однак ця стереотипна картина світу, що дійшла до наших днів, дає лише приблизне уявлення про світ ідей та образів у давній літературі, зокрема її польськомовному варіанті. Вивченню цієї ідейної спрямованості та структурної співзалежності давніх польськомовних прозових творів з суспільним аспектом присвячена монографія Сухарєвої С. В. “Риторичний простір польськомовоної прози XVII ст.”. У новому виданні дослідниця зробила успішну спробу у межах одного століття, позначеного знаменом барокової культури, запрезентувати власне сарматський та сарматсько-роксолянський стиль, які водночас різнилися і мали багато спільного, як і барокова символіка досліджуваної доби.