Перегляд за Автор "Бокшань, Галина"

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Естетичні акценти в міфопоетиці щоденників Галини Пагутяк і Тоніно Ґверри
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Бокшань, Галина
    Мета статті – виявити естетичні акценти в міфопоетиці щоденників Г. Пагутяк і Т. Ґверри та визначити типологічну схожість у діаріушах письменників. Актуальність дослідження пояснюється браком розвідок, присвячених вивченню творів обох митців у компаративному аспекті. Увагу зосереджено на експлікації та імплікації естетичних феноменів у щоденниках Г. Пагутяк і Т. Ґверри, у яких виразно оприявнюються типологічні паралелі. Передусім акцентується подібність на жанровому рівні: саме щоденникові записи сприяють фіксації духовно-автобіографічного досвіду схильних до “добровільного екзилю” письменників. Підкреслюються біографічні паралелі, що полягають у виборі місця для усамітнення: обидва автори віддають перевагу територіям, наділеним “герметичністю” й атрибутами райських топосів. Наголошується, що в діаріушах Г. Пагутяк і Т. Ґверри естетичні категорії прекрасного й потворного ототожнюються з міфологічною опозицією природного та штучного, у них протиставляються природа та цивілізація, а в сучасному прогресі вбачається загроза для справжності. З’ясовується, що естетичні цінності Г. Пагутяк і Т. Ґверри мають орієнтальний вектор: обидва митці вбачають у культурі Сходу взірець космічної гармонії і мають пієтет до творчості Сей Сьонагон. Типологічні паралелі оприявнюються й у тому, що явища природи письменники сприймають як об’єкти, наділені іманентним естетичним значенням: вони фіксують у щоденникових нотатках спостереження за довкіллям, які відображають властиве міфомисленню сприймання душевних станів як утілення природних циклів. Помічено аналогії у творчості Г. Пагутяк і Т. Ґверри на образному рівні, зокрема, образ саду в художній прозі української письменниці стає лейтмотивним і набуває значення міфопоетичного символу, а в щоденниках італійського митця він відображає його інтерес до облаштування у Пеннабіллі “Саду забутих плодів”. Висновується, що щоденники Г. Пагутяк і Т. Ґверри оприявнюють схожість їхніх естетичних смаків, цінностей та ідеалів, а також типологічну подібність на жанровому, тематичному й образному рівнях.
  • Ескіз
    Документ
    Образ моря в романі Айріс Мердок “Єдиноріг”
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Бокшань, Галина
    Статтю присвячено специфіці образу моря в романі А. Мердок «Єдиноріг». Здійснено огляд попередніх досліджень твору (Ю. Локшиної, А. Матійчак, С. Павличко й І. Тулякової), на основі якого виявлено, що цей образ не становив окремого предмету вивчення, що надає актуальності темі нашої розвідки. Мета статті – визначити особливості образу моря в романі «Єдиноріг», з’ясувавши його зв’язки з головними героями і провідними мотивами, а також його співвідношення з міфологічними уявленнями про водну стихію. У розвідці акцентовано, що образ моря як елемент готичних пейзажів акумулює амбівалентну семантику, суголосну міфопоетичним текстам. Наголошено, що образ моря корелює з багатьма персонажами роману, оприявнюючи в цих зв’язках різні конотації. Зазначено, що найчіткіше окресленою у творі А. Мердок є його взаємодія з головною героїнею – Меріан Тейлор, через сприймання якої він переважно артикулюється читачеві. Така його кореляція з жіночим персонажем видається закономірною з огляду на гендерну співвіднесеність із водною стихією, притаманну міфологічній картині світу. Схарактеризовано специфіку візуалізації образу моря, що полягає у використанні багатої палітри відтінків для відображення його полісемантичності, контроверсійності й динамічного характеру. Окреслено персоніфікацію цього образу, його містичну і демонічну природу та кореляцію з мотивом смерті, що генерує трагічний модус твору, підсилений поетичним інтертекстом – віршем Поля Валері «Морське кладовище». Зроблено висновок про те, що полівалентний образ моря в романі А. Мердок «Єдиноріг» через зв’язки з жіночими і чоловічими персонажами, а також із мотивом смерті оприявнює амбівалентну семантику, в якій домінує здатність до руйнування і знищення. Згадані акценти споріднюють його з міфологічними уявленнями про цю стихію, атрибутами якої є хаос, ворожість і небезпека. Образ моря в «Єдинорогу» витримано в традиціях готичного роману з характерними похмурими пейзажами, на тлі яких відбуваються загадкові й таємничі події.