Перегляд за Автор "Рева, Лариса"

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Втрачене / невтрачене покоління : Ернест Хемінгуей – шістдесятництво – майдан – гібридна війна
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Рева, Лариса
    Стаття базується на одночасових знакових збігах 2014 р. : 200-річчя від дня народження Великого Кобзаря, і днем його пам’яті. Окрім того, Україна вступила у нав’язану їй фазу війни. Проблема, порушена автором у попередній частині, є продовженням літературознавчих досліджень, і сьогодні постає особливо актуально, оскільки на кону – не лише збереження української нації, її історії, яка на жаль, за певними лекалами, здатна повторюватися, а й самої України як держави. На паралелях творчості класика світової літератури Е. Хемінгуея, який не витримав іспитів життя, пустивши в себе кулю, українці хоробро протистоять ворогові. Жертовність українців під час Майдану, війни на Сході України, щоденний подвиг є ніби протиставленням легкодухості, виявом шаленого спротиву дійсності– «я не здамся без бою». Робиться спроба дослідити, що ж все-таки означає тренд «нова література»? Можливо, це просто атипове явище на літературному фронті персональної творчої біографії, спричинене трагічною екстремою 2014 р.? Література Майдану переросла в воєнну літературу, присвячену подіям війни на Сході України. Вчорашні майданівці, сьогоднішні добровольці стали боронити від ворожої навали рідну землю. Подвиг героїв, чия зірка спалахнула заради України, свідчить про незламну волю пересічного українця визволитися з пут рабства, ціною власного життя виборюючи свободу. І феномен подвигу триває. Автор висуває ряд невідкладних завдань, які необхідно втілювати. Програючи ворогові інформаційну війну, ми мусимо виграти цей бій. Постає нагальна проблема – створити унікальні портрети українців, в абсолютності їх багатограння – у побуті, мові, інтерв’ю, споминах, епістолярії тощо – в нашому житті, в минулих століттях, показати жіночий феномен, різноманітні інородні впливи – представити унікальну колекцію збірного портрета українця в літературній біографіці. Наша мета – не кількісно це зробити, а знайти те суттєве, що відрізняє українця, і, навпаки, що є схожого. Ми мусимо бути ближчими до світу, відкритими в спілкуванні, більше розказувати про семе самих, про війну –правдиво, чесно, відверто. Зліквідовувати білі плями яких би то не було замовчувань – за допомогою масмедіа, кінострічок, класичної літератури, публіцистики, живопису, театральних вистав тощо.
  • Ескіз
    Документ
    Втрачене / невтрачене покоління : Ернест Хемінгуей – шістдесятництво – майдан – гібридна війна
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Рева, Лариса
    Ернест Хемінгуей ніколи не був в Україні. Та й не існувало за його життя держави Україна, натомість був Радянський Союз, де письменник також ніколи не був, хоча й підтримував політику останнього у Другій Світовій війні. Тобто, виступав проти гітлеризму. Та його твори давно перетнули всі територіальні межі. Навіть більше того. На сьогодні ім’я письменника настільки ж актуальне, наскільки була популярність митця за його життя. Спробуємо розібратися, яка ж роль відводиться Хемінгуеєві в українському естеблишменті? Сьогодні, коли Україна втягнена у стадію війни, яка отримала назву Гібридної, місце письменника, його слово особливо значимі. У статті автор зосередила свою увагу на ментальності українців, яка особливо яскраво увиразнилася під час Революції Гідності та Гібридної війни на Сході України. Простежуючи твори Е. Хемінгуея, а також інших знакових авторів зарубіжної класики часів 2-ої Світової війни, української публіцистики останніх років, періодики, автор, співмірюючи їх, зосереджує увагу на сплескові патріотичності, на піднесенні ролі звичайного українця, особливо в умовах неоголошеної війни. Особливим мірилом патріотизму й незламності є творчість і кредо письменників-шістдесятників, які є феноменом незламності, непідкупності, невмирущості духу. Багато хто з них писав у шухляду, проте їхня творчість як документ доби, свідчить наочним прикладом мужньої позиції авторів. Робиться спроба дослідження еволюції особи, пробудженню гідності якої шістдесятники особливо сприяли, засвідчивши своє кредо – лишатися Людиною за будь-яких обставин. За спогадами В. Коротича “письменників зобов’язували створювати позитивного героя, художники зображували чудо-богатирів, кінофільми відтворювали їх на екрані. Шеренгами йшли від нас у вигадане майбутнє Павки Корчагіни, продукти і жертви жорстокого соціального експерименту. Але творилися й інші, справжні книги. Вони й вижили – всупереч системі, створені не завдяки, а з точністю до навпаки соціалізму – ранній Тичина, Мандельштам, Воронько. Ласкава, на поверхню, державна машина сортувала і тим часом безжально перемелювала навіть найбільш догідливих, – тих вигадників, хто зумів без дозволу щось зрозуміти, відсилала на нари ще вчорашніх своїх героїв, які вжахнулися й прозріли, реальних свідків будівництва заводів і каналів руками рабів із концтаборів. Автор називає їх твори як документи історичної правди”.