Перегляд за Автор "Тхорук, Раїса"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Ідентичність художника у традиції поваги до материнства (за драмою “Чорна Пантера і Білий Медвідь” В. Винниченка)
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Тхорук, Раїса
    У статті аналізується семантика й прагматика часопростору, системи персонажів та манера іменування. Персональний світ художника перебуває в антагонізмі до богемного трибу життя, що локалізоване у сцені в кабаре. Двоє персонажів (Корній Каневич та Рита) зображаються у процесі змін ідентичності та самовизначення. Письменник обігрує метафору матері й дитини; та співвідносить її то зі статусом Каневича й картини, то Рити й сина. У закритому просторі дому художника материнський елемент домінує, хоча він представлений двома чоловічими й двома жіночими постатями. Текстуальні стратегії драматурга в основі мають глорифікацію мистецької природи й мистецтва загалом (інтерпретуються як інстинкт). Паралельна лінія маетринського досвіду художникової дружини виявляє іншу норму ціннісної вартості людського життя передусім, а не артистичних здобутків; і відіграє роль субверсії у соціальній структурі. Маркером цієї норми стає фраза «це віки». Її параметри задані літературною традицією української літератури, власне текстами Тараса Шевченка та темою покритки й байстряти, жертви упослідження. Деякі із Шевченкових мотивів (недописаної картини) та метафор (думи-діти) розглядаються як контекст. Ідентичність чоловіка й жінки описуються через ситуацію кризи, конфліктів та втручань сторонніх, і демонструють пропагандистські завдання автора (репліки Сніжинки, художникової матері). У рамках письменницької стратегії і за логікою сюжету дитяча смерть кладе край маніпуляціям та стає початком боротьби абсолютних егоїзмів та персональних прагнень. Звідси те, що інститут материнства-батьківства розуміється як стимул та обмеження саморозвитку й ідентифікації. Конфлікт у драмі описується на рівні опозицій традиційного / нового, звичного / іншого, явного / прихованого, приватного / богемного; і спостерігається читачем / глядачем у варіанті дивакуватих й епатажних вчинків головних героїв. Деякі події та діалоги можуть бути відчитані як прояви боротьби за право на автентичність або ж за владу над ближніми.