Перегляд за Автор "Федько, Ольга"

Зараз показуємо 1 - 2 з 2
  • Ескіз
    Документ
    Народна сміхова стихія у романі Леоніда Горлача «Мамай»
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2017) Федько, Ольга
    У статті досліджується вітальна функція сміхової стихії у романі Л. Горлача “Мамай”. Простежено інтертекстуальні зв’язки роману з творчістю М. Гоголя, Данте Аліг’єрі, фольклорними легендами і переказами, традиціями низового бароко зокрема. Відзначено, що окрім традиційного використання комічного як засобу викриття суспільних недоліків, у цьому творі сміх є формою захисту й збереження національної ідентичності. Введення до тексту комічних елементів сприяє авторському міфотворенню, а саме увиразненню знакової в українській культурі постаті козака Мамая.
  • Ескіз
    Документ
    Проекція екзистенційних станів в образах водної стихії в романі В. Єрмоленка “Ловець океану. Історія Одіссея”
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Федько, Ольга
    У статті визначено роль мариністичних образів у розкритті екзистенційних станів героїв роману В. Єрмоленка “Ловець океану. Історія Одіссея”. Для аналізу залучено концепцію І. Ялома про кінцеві даності буття (свобода, ізоляція, безглуздя, смерть), зіткнення з якими породжує найбільш значимі та глибокі переживання і конфлікти. Відзначено наскрізність мариністичної символіки в тексті та її вкоріненість у міфологічну традицію. Вода як архаїчний первень наділена життєдайною силою, однак у творі вона несе у собі загрозу і має власну волю (образи Харибди, Посейдона, Антропос) або постає формою посмертного буття (Навсикая прагне стати рибою, Аріадна – злитися з водною стихією). Море у романі – топос самотності, як бажаної (шлях до рефлексії та самовипробування), так і вимушеної (відчуття непотрібності, покинутості, зокрема неспроможність Одіссея возз’єднатися з родиною). Унаслідок ізоляції відбувається переоцінка своїх досягнень, і постає необхідність здійнити зворотню мандрівку, спокутуючи гріхи та розв’язуючи невирішені проблеми. Морська подорож у романі є формою художньої презентації екзистенційного пошуку. У зіткненні зі стихією Одіссей переживає власну ницість та безпорадність, водночас через її образ (велика ріка народу) передається відчуття приналежності до могутньої сили, надлюдського. Відчуття дестабілізації й необмеженості метафорично порівнюється з перебуванням у морі як відкритому просторі, що непідвладний людині. Однак парадоксально герой відчуває залежність від цього топосу свободи, а саме людська присутність наповнює його трансцендентним змістом. Образи водної стихії (океан, море, корабель, хвиля, безодня, дно, ріка) використовуються у романі “Ловець океану. Історія Одіссея” для позначення глибини людських емоцій та розкриття екзистенційних станів. Їм притаманне амбівалентне значення: квінтесенція життя / смертельна небезпека, топос саморефлексії / ізоляція, простір свободи / зневолююча стихія, джерело дестабілізації / утілення орієнтирів тощо.