Специфіка форм кличного відмінка в романі Олеся Гончара «Собор»

Abstract

У роботі досліджено особливості творення форм кличного відмінка в романі О. Гончара «Собор». З’ясовано, що більшість складають звертання, у яких вжито іменники – назви істот. В аналізованому творі переважають непоширені та поширені звертання, виражені формою кличного відмінка іменників чоловічого і жіночого роду, що є загальними назвами. У значній кількості звертань ужито стилістично марковані лексеми з різною додатковою конотацією, які увиразнюють і пожвавлюють мовлення та є невід’ємним стилетвірним компонентом художнього твору. При творенні форм кличного відмінка О. Гончар зберігає специфічні чергування приголосних, властиві українській мові. Імена та по батькові, вживані у звертаннях, мають лише форму кличного відмінка. Уживання форм називного відмінка іменників – назв істот замість кличного зафіксовано в поодиноких прикладах і зумовлене передусім потребою якнайточніше передати мовлення персонажів, їхній емоційний стан тощо. Попри цілеспрямовану політику радянської влади на нівелювання специфічних ознак української мови, свідоме зближення її з російською мовою Олесь Гончар у романі «Собор» зберіг форми кличного відмінка у звертаннях.