Історичні відомості про логопедію: стародавній світ

Abstract

Необхідні зміни в освіти неможливі без урахування та оцінки наукового досвіду попередніх поколінь. Вивчення та історико-педагогічний аналіз витоків логопедичної допомоги дають змогу простежити процес формування логопедії, взаємозв’язок її з іншими науками. Метою статті є дослідження проблеми зародження знань про мовленнєві порушення, причини та засоби їх усунення, аналіз та обґрунтування розвитку. Для досягнення мети вивчались архівні джерела та наукові доробки вчених, які досліджували це питання. У науковій статті висвітлюються факти перших логопедичних знань періоду до н.е. – початку н.е. Зокрема, йдеться про науковців різних галузей, які займалися вивченням мовлення у осіб з різними мовленнєвими недоліками, причин цих порушень та різних засобів їх усунення. Простежуються в порівняні з сучасною логопедією знання про порушення мовленнєвого розвитку, які збереглись й актуальні сьогодні. У період до н.е. – початку н.е. порушення мовлення відносились до хвороб та лікувались виключно лікарями. Про це свідчать описи в священних писаннях та працях Геродота, Гіппократа, Аристотеля, Плутарха, Цельса, Галена, Квінтіліана, Антілла, Орібазія, Авіценна. З початком н.е., вивчаючи механізми утворення акту мовлення, відомі діячі, оратори та лікарі почали залучати до методів усунення мовленнєвих порушень деякі педагогічні підходи. Але це не призвело до виокремлення недоліків мовлення від медичної сфери. У статті окреслюються важливі для історії логопедії факти пояснення Гіппократом механізму вимови звуків, введення наукової термінології хвороб мовлення Галеном та застосування мовленнєвих вправ у процесі лікування недоліків мовлення.