2015
Постійне посилання на фонд
Переглянути
Перегляд 2015 за Автор "Астаф'єв, О. Г."
Зараз показуємо 1 - 1 з 1
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументУ дзеркалі художньої танатології. Рецензія на монографію Н. Панової “Дискурс самоубийства в украинской, русской и английской прозе конца XIX – начала XX века” (Бердянск : Издатель Ткачук О. В., 2015. – 420 c.)(Бердянський державний педагогічний університет, 2015) Астаф'єв, О. Г.Самогубство – важлива філософська проблема, серйозний симптом соціальної нестійкості особистості і всього суспільства в цілому. Про смерть і самогубство у літературі, у різних її стильових системах, написано чимало. Наприклад, І.Смирнов про письменників-реалістів пише так: смерть кваліфікують вони як відсутність життя; незважаючи на всю тривіальність цього судження, вона призводить до ряду висновків, важливих для трактування реалістичного світогляду, згідно з яким умерти – значить згубити сенс свого існування, втратити свою функцію у соціальному механізмі. Отже, реалістичний герой здатний розкрити загадку смерті, просто кажучи, перестаючи дотримуватися життєвого розпорядку (“Смерть Івана Ілліча” Толстого). Наталя Панова у своїй монографії якраз намагається осягнути всю багатоаспектність проблеми суїциду та найбільш ефективних шляхів боротьби з цим явищем. Особливої уваги, вважає вона, потребує вивчення обставин, що ведуть до таких трагічних наслідків. Світоглядна актуальність суїцидальної тематики має безпосереднє відношення до питання про сенс буття особистості перед обличчям смерті. На сьогодні відчутна тенденція, згідно з якою тема смерті й самогубства перестає бути філософською. Відповідь на метафізичне питання про смерть може бути тільки метафізичною. Саме тому вивчення проблеми самогубства з точки зору підстав людського буття є надзвичайно актуальною. Наталія Панова розглядає суїцид як важливий компонент художньої картини світу, що багато говорить про сучасну стосовно суїцидента цивілізацію. Своєю концептуальною, ґрунтовною і глибоко аналітичною роботою Наталя Панова уводить нас у проблему “Осені Середньовіччя” (Ґейзінга), у царину дискусій філософів, літературознавців, психологів, релігіє знавців про суїцид як історико культурний феномен антропології і художньої літератури.