Переглянути
Нові надходження
- ДокументУправління розвитком провідницьких якостей майбутніх керівників закладів загальної середньої освіти в умовах магістратури(Запоріжжя : БДПУ, 2024) Кондратенко, Юлія ІгорівнаУ дисертації вперше: теоретично обґрунтовано, розроблено й експериментально перевірено результативність авторської педагогічної технології розвитку провідницьких якостей майбутніх керівників закладів освіти, що забезпечує результат, яким є сформована готовність майбутніх освітніх менеджерів до управлінської діяльності; реалізується завдяки створенню організаційнопедагогічних умов, актуальних для освітнього простору України сьогодення; представлено загальну модель провідницької діяльності; виокремлено і досліджено якості провідника, якими має оволодіти керівник закладу освіти для успішного та ефективного провадження управлінської діяльності; запропоновано авторську модель провідницької діяльності в царині освіті; запроваджено до наукового вжитку в межах провідницької парадигми поняття «екселентність позиції особистості» та «степенування провідницьких якостей»; сформульовано поняття «вища мета управління»; поняття «управління розвитком провідницьких якостей», тлумачення якого орієнтоване на предмет дослідження; механізми трансформації особистісних рис у провідницькі якості; уточнено відмінності понять «формування» та «розвиток» відповідно до теми дослідження.
- ДокументФормування професійної компетентності майбутніх учителів технологій в процесі вивчення дисциплін циклу машинознавства(Бердянський державний педагогічний університет, 2017-05) Онищенко, Сергій ВікторовичДисертація присвячена проблемі формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій в процесі вивчення дисциплін циклу машинознавства. Уточнено термінологічний апарат у контексті формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій в процесі вивчення дисциплін циклу машинознавства, а саме сутність понять: «професійна компетентність фахівця», «професійна компетентність майбутніх учителів», «професійна компетентність майбутніх учителів технологій». Уточнено критерії та показники професійної компетентності майбутніх учителів технологій в процесі вивчення дисциплін циклу машинознавства; удосконалено зміст навчання майбутніх учителів технологій в процесі вивчення дисциплін циклу машинознавства. Теоретично обґрунтовано, розроблено та експериментально перевірено модель формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій в процесі вивчення дисциплін циклу машинознавства, яка складається з цільового, методологічного, змістово-процесуального та діагностичного блоків; забезпечує результат, яким є сформованість професійної компетентності майбутніх учителів технологій; передбачає запровадження відповідного методичного інструментарію та реалізується завдяки створенню організаційно-педагогічних умов. Розроблено й експериментально апробовано методичне забезпечення процесу формування професійної компетентності майбутніх учителів технологій, що включає: спецкурс «Проектування складових одиниць механізмів машинобудування»; педагогічний програмний засіб «Моделювання і проектування технічних об’єктів і процесів»; навчальні посібники «Енергетичні машини», «Енергетичні машини. Лабораторний практикум», «Проектування складових одиниць механізмів в машинобудуванні»; методичні рекомендації до спецкурсу та ППЗ: «Комп’ютерне проектування та моделювання технічних об’єктів».
- ДокументВиховання самостійності у дітей дошкільного віку засобами педагогіки М. Монтессорі(Бердянський державний педагогічний університет, 2024) Григор'єва, Наталя АнатоліївнаУ дисертації уперше досліджено та визначено вплив засобів педагогіки М. Монтессорі на виховання самостійності в дітей дошкільного віку; теоретично обґрунтовано, розроблено й експериментально перевірено ефективність функціональної моделі виховання самостійності в дітей середнього дошкільного віку з використанням засобів педагогіки М. Монтессорі, яка забезпечує підвищення рівня вихованості самостійності в дітей середнього дошкільного віку, передбачає поетапне упровадження оновленого змісту, форм організації освітнього процесу, методів і засобів навчання й виховання в закладі дошкільної освіти; реалізується завдяки створенню педагогічних умов (підготовлений дорослий, свобода й ліміти, підготовлене середовище); визначено критерії самостійності дітей середнього дошкільного віку (когнітивний, вольовий, емоційно-мотиваційний, діяльнісний, автономність) та їх показники; виокремлено рівні сформованості самостійності в дітей середнього дошкільного віку в трудовій діяльності (високий, середній, низький); уточнено понятійно-категоріальний апарат дослідження : «самостійність» «самостійність дітей дошкільного віку», «самостійна діяльність», «виховання самостійності в дітей дошкільного віку», «засоби виховання»; подальшого розвитку набула наукова ідея щодо виховання самостійності в дітей середнього дошкільного віку засобами педагогіки М. Монтессорі в трудовій діяльності. Виділено структурні компоненти самостійності як інтегративної якості особистості: інформаційно-змістовий, емоційно-ціннісний, поведінковий. Окреслено такі критерії самостійності дітей середнього дошкільного віку в трудовій діяльності: когнітивний, вольовий, емоційно-мотиваційний, діяльнісний, автономність. Схарактеризовано рівні вихованості самостійності у дітей середнього дошкільного віку в трудовій діяльності: високий, середній, низький. Представлено потенційні виховні можливості педагогіки М. Монтессорі для вирішення означеної проблеми. Виховання самостійності – одна з головних цілей концепції М. Монтессорі, яка здійснюється за допомогою свободи вибору, особливої позиції педагога, спеціально підготовленого розвивального середовища. В результаті вивчення й теоретичного аналізу педагогічних ідей та філософських принципів методу вільного виховання провідним засобом виокремлено вправи осередку «Життєва практика» (підготовчі вправи, вправи на аналіз та контроль рухів, праця із самообслуговування; турбота про навколишнє, приготування їжі). З’ясовано сучасний стан виховання самостійності дітей середнього дошкільного віку в педагогічній теорії та виховній практиці. Аналіз результатів анкетування педагогів закладів дошкільної освіти й планів освітньої роботи показав, що вихователі-методисти та вихователі потребують допомоги у вигляді методичних рекомендацій щодо проблеми виховання самостійності в дітей дошкільного віку в трудовій діяльності. Опитування батьків вихованців дошкільних закладів, результати спостереження, індивідуальні бесіди показали, що сучасні батьки зацікавлені в успішному результаті виховання самостійності, розуміють значення цієї базової якості для самореалізації дитини в подальшому. При цьому вони не володіють теоретичними знаннями з виховання самостійності в дошкільників; не знають про їхні психологічні особливості; не використовують ефективні методи виховання самостійності в сім’ї. Виявлено відсутність взаємодії та системності в роботі з батьками з боку педагогів дошкільних закладів щодо питання виховання самостійності в дітей; необхідність включення в просвітницьку роботу ефективних форм підвищення педагогічної компетентності батьків та методів активізації їхнього досвіду з означеної проблеми. У результаті вивчення філософських та теоретичних положень методу наукової педагогіки М. Монтессорі були визначені педагогічні умови, які сприяють розвитку дитячої самостійності: підготовлений дорослий, свобода й ліміти, підготовлене середовище. Теоретично обґрунтовано, розроблено та експериментально перевірено ефективність функціональної моделі та педагогічних умов виховання самостійності в дітей середнього дошкільного віку засобами педагогіки М. Монтессорі в трудовій діяльності. Реалізація функціональної моделі виховання самостійності в дітей середнього дошкільного віку засобами педагогіки М. Монтессорі здійснювалась у три етапи: інформативно-ознайомлювальний, підготовчий, самостійно-діяльнісний. Контрольний зріз даних, отриманих у ході дослідно-експериментальної роботи, підтвердив ефективність упровадження функціональної моделі виховання самостійності в дітей середнього дошкільного віку засобами педагогіки М. Монтессорі в трудовій діяльності. В ЕГ показники рівня вихованості самостійності вищі за показники КГ. Отримані дані підтверджено використанням методу математичної статистики, зокрема критерію Пірсона : емп ( 6,93 ) > кр.0,05 ( 6,0 ). Практична значущість дослідження полягає в розробленні та апробації діагностичного інструментарію для визначення рівнів вихованості самостійності дітей середнього дошкільного віку в трудовій діяльності; методичних рекомендацій з проблеми виховання самостійності дітей середнього дошкільного віку для педагогів закладів дошкільної освіти та батьків вихованців («Виховання самостійності у дітей дошкільного віку засобами педагогіки М. Монтессорі», «Виховання самостійності у дітей дошкільного віку за методикою М. Монтессорі вдома»). Доведено ефективність педагогіки М. Монтессорі як засобу виховання самостійності в дітей дошкільного віку. Представлені матеріали дослідження можуть бути використані педагогами-практиками закладів дошкільної освіти в процесі виховання базових якостей особистості, зокрема, самостійності, а також викладачами та здобувачами спеціальності 012 «Дошкільна освіта» в контексті фахової підготовки, зокрема в рамках вивчення дисципліни «Теорія і технологія педагогічної системи Марії Монтессорі».
- ДокументРозвиток вищої історичної педагогічної освіти України в першій половині ХХ століття(2017-05) Вєнцева, Надія ОлександрівнаУ роботі досліджено становлення й розвиток вищої історичної педагогічної освіти України (перша половина ХХ століття) як підсистеми вищої педагогічної освіти, що мала власну організацію, зміст, форми й методи з точки зору сучасних методологічних позицій, аксіологічного, парадигмального, системного, структурно-функціонального й історико-хронологічного підходів.
- ДокументТеоретико-методологічні засади формування та розвитку інституційної пам’яті в органах державної влади(Дніпро, ДРІДУ НАДУ, 2021) Оргієць, Оксана МиколаївнаДисертаційна робота присвячена актуальній темі формування, збереження та розвитку інституційної пам'яті в державному управлінні, оскільки високий рівень кадрової плинності в органах державної влади, проблема інституційної амнезії, потреба в належному забезпеченні безперервності знань та передачі молодим працівникам професійного досвіду потребують комплексної стратегії шляхів удосконалення її функціонування. На основі аналізу еволюції поглядів науковців на проблематику дослідження було визначено п’ять умовних періодів актуалізації розгляду питання про пам’ять організацій: розгляд поняття «колективна пам’ять» як мега-пам’яті, що виходить за межі індивідуальної свідомості; опис організаційної пам’яті як сукупності пам’яті індивідів, яка сформована «соціальними фреймами»; розумінням пам’яті організацій як об’єднання стандартних операційних процедур та накопиченого попереднього досвіду для нормативного регулювання своєї діяльності; період, пов’язаний із теорією інформаційних сховищ організаційної пам’яті та обговорення концепцій, які описують складні процеси накопичення, зберігання, відновлення, використання знань за допомогою сучасних інформаційних технологій. Розглянуто найбільш відомі концепції інституційної пам’яті – модель «сховищ знань» Дж. Уолша і П. Ангсона 1991 р.; модульна концепції побудови організаційної пам’яті Г. Пробста, С. Рауба та К. Ромхардта 1999 р., що враховує процеси управління знаннями; модель І. Рамоса та Л. Левіна 2012 р., на основі різних типів пам’яті. Дослідження показало, що існуючі моделі або занадто абстрактні, або занадто конкретні, тому не відображають передачу знань у більш широкому сенсі, нехтують роллю ІТ, не інтегрують існуючібар'єри знань та не мають інструкцій щодо використання відповідної моделі. Проте, їх розгляд став важливий для розуміння структури інституційної пам’яті та для уточнення того, який тип знань зберігається в якому місці, які процеси відбуваються з професійними знаннями, що впливають на формування пам’яті органів державної влади. Уживаючи поняття інституційна пам'ять до органів державної влади, було комплексно розглянуто ґенезу наукової думки про організаційну та корпоративну пам'ять, оскільки механізми їх створення в даному випадку є ідентичними. Запропоновано термін «інституційна пам'ять органів державної влади» трактувати як здатність органів державної влади до збирання, розвитку, оновлення, передачі, можливості застосування та зберігання професійних явних і неявних знань, що базуються на досвіді, традиціях і культурі інституту публічної служби, які з урахуванням творчої реконструкції минулого виступають важливим чинником для прийняття ефективних управлінських рішень та планування майбутнього. Наголошено, що інституційну амнезію керівники організацій державного сектора в усьому світі розглядають як серйозну проблему, оскільки інформація, яка вже є у розпорядженні установи, може ігноруватися або використовуватися у викривлених та оманливих способах. Причини її виникнення умовно було поділено на контекстуальні та формальноінституційні. До першої групи віднесено загальнодержавні або світові тенденції, друга група об’єднує ряд причин, які безпосередньо стосуються внутрішніх процесів організації, серед них – стратегічні рішення новопризначених керівників, що вважають за краще заохочувати інституційне забування конкретних аспектів історії органу державної влади. Доведено, що обмін та передача знань в органах державної влади стикається з проблемами у вигляді певних бар’єрів, які ускладнюють цей процес. Серед індивідуальних бар’єрів, які стають на заваді обміну знаннями, важливими чинниками визначено: різні різновиди страху, більшість з яких спричинено відсутністю довіри індивідів до оточуючих колег та колективного клімату; недостатня мотивація; нестача часу, необхідного для участі в обміні знаннями; недостатня толерантність до минулих помилок; відмінності в рівнях досвіду; різниця у віці; гендерні відмінності тощо. Поміж організаційних чинників органам державної влади характерні: структурний бар’єр, який перешкоджає природному потоку знань; недостатня чіткість посадових обов’язків; висока частота організаційних змін через оптимізацію системи державної влади; режимний характер доступу до інформації; обмеження ідеологічного та політичного характеру; організаційна політика; дефіцит формальних та неформальних просторів для спільного використання, показу чи генерування нових знань тощо. На технологічному рівні більшість бар’єрів для обміну знаннями виникає через: відсутність знань стосовно нової технології та її впровадження на робочому місці; небажання приймати існуючі технології; відсутність технічної підтримки; проблеми з використанням системи електронного документообігу; відсутність у контрагентів необхідних навичок роботи з інформаційними системами тощо. Розглянуто аспекти соціального співробітництва в органах державної влади, що дало можливість виявити чинникі, які впливають на рівень участі державних службовців в обміні або передачі знаннями. Cеред індивідуальних найбільш вагомими є внутрішня і зовнішня мотивація, індивідуально-психологічні можливості індивіда тощо. Серед організаційних факторів названо організаційну культуру, яка впливає на впровадження управлінських практик, покращую рівень прихильності до колег, довіру до керівництва, підвищує внутрішню мотивацію індивідуальної участі державних службовців у передачі знань та може змінити фокус працівників із власного інтересу на суспільний. Третя група бар’єрів стосується інформаційно-комунікаційних технологій, які полегшують та прискорюють внутрішні управлінські процеси в органах державної влади, створюють інформаційний ресурс для користування та обміну інформацією та знаннями. Проаналізовано досвід реформування державного управління зарубіжних країн (Австрії, Великобританії, Франції, ФРН, Канади), виявлено, що під час розробки стратегії удосконалення державної служби проводяться глибокі наукові дослідження, виходячи не тільки з поточних, а й з майбутніх кваліфікаційних вимог до дерслужбовців. Актуальним для України є досвід в таких напрямках, як: розробка і впровадження концепції управління знаннями в органах державної влади; застосування моделі подвійного навчання для молоді (в органі державної влади і у школі); заохочення до безперервної освіти; програма крос-наставництва для підтримки колег (підопічних); робота контактних центрів по передачі знань і використання інтелектуальної власності; використання методів колективного електронного навчання; розробка настанов на лояльність до колег; розвиток наставництва для тих державних службовців, які щойно прийняті на посаду; застосування коучингу для осіб, яким потрібна допомога в адаптації до нових умов праці; навчання кадрового резерву; державна підтримка розвитку систем локальних інформаційних мереж; довготривалий випробувальний період перед прийняттям на посаду; організації процесу передачі знань іншим працівникам від тих держслужбовців, які виходять на пенсію; розширення мобільної роботи; застосування принципу заслуг, розробка та впровадження інструментів для запобігання витоку кадрів, створення придатних умов для ефективної роботи, формування електронних баз знань, використання професійних міжвідомчих мереж та функціональних спільнот держслужбовців, розвиток культури співробітництва.