Підготовка вихователів інтернатних закладів НУШ до проблеми формування комунікативної компетентності учнів

Abstract

Статтю присвячено проблемі підготовки вихователів інтернатних закладів Нової української школи до формування комунікативної компетентності учнів. Визначено чинники, що негативно впливають на процес формування комунікативної компетентності в молодших школярів шкіл-інтернатів, як-от: специфіка контингенту учнів (соціальні сироти, біологічні сироти, діти з малозабезпечених та багатодітних сімей, більшість дітей соціально занедбані; тяжка спадковість; проблеми медичного характеру, зумовлені патологічними відхиленнями в стані здоров’я; низька ерудиція, обмежений обсяг уявлень про навколишній світ); наявність деприваційного синдрому (материнська, соціальна, сенсорна, когнітивна, комунікативна, психічна, емоційна, рухова і психомоторна депривації); ригідність (когнітивна, емоційно-афективна, психосоціальна); знижений рівень емпатії; відсутність засвоєння позитивного соціального досвіду батьків, сім’ї, емоційно-ділових взаємин між людьми. Наголошується на тому, що у формуванні комунікативної компетентності молодших школярів шкіл-інтернатів важлива роль відіграють такі чинники: емоційно-позитивна мотивація вихователя; усвідомлення ним актуальності та необхідності цього аспекту професійної діяльності; бажання ефективно здійснювати її; потреба задовольнити соціальне замовлення суспільства, пов’язане з підготовкою молодшого школяра до комунікації; навчання дітей вільно спілкуватися з педагогами, однолітками, представниками громадськості. Автором обґрунтовано, що педагог школи-інтернату має надавати пріоритет спілкуванню з молодшими школярами, яке дозволяє вибудовувати його з опорою на суб’єкт-суб’єктну взаємодію, прагнути до співробітництва з вихованцями, шукати позитивні якості в дитини, орієнтуватися на їхній розвиток, пробуджувати ініціативу, прагнення до співробітництва.