Екологічна компетентність як продукт екологічної освіти та екологічного виховання

Abstract

У статті проаналізовано актуальні проблеми екологічного виховання, запропоновано механізми формування етичних імперативів логічної культури особистості. Акцентовано, що екологічна освіта є однією з важливих складових природоохоронної діяльності, де відбувається процес формування екологічної свідомості, ґрунтовних екологічних і світоглядних переконань у кожного нашого сучасника. Мета статті – розкрити механізм формування та функціонування етичних імперативів в екологічній структурі особистості. Досягнення цієї мети можливе за умови, якщо екологічна освіта буде включена в освітній процес і зорієнтована на всі категорії населення. Зазначено, що засвоєння суб’єктом екологічної діяльності екологічних знань залежить від певної системи ціннісних орієнтацій: власного ставлення до питань, які необхідно вивчати, готовності присвятити себе охороні навколишнього середовища та бажання брати участь у природоохоронних заходах. З’ясовано роль освіти у становленні екологічної культури. Порушено проблему морально-екологічного виховання, яке є не тільки засобом засвоєння зовнішніх орієнтирів і регуляторів, а й перетворення їх в елементи особистої свідомості, у внутрішні регулятори. Акцентовано, що саме певна система цінностей має бути покладена в основу екологічного виховання, адже ціннісний підхід є одним із провідних в екологічному вихованні. Звернено увагу й на те, що система цінностей як феномен суспільної практики та культури не є основоположним у процесі виховання. Воно саме, як органічна частка соціальної діяльності, є соціальною цінністю. Екологічна діяльність як суспільна активність здатна до вдосконалення і якісної зміни екологічних програм, до перепрограмування всіх видів людської діяльності і спрямована на духовно-практичне освоєння довкілля. Зроблено висновок, що екологічна освіта сприяє формуванню ціннісного погляду на природу. Отже, екологічна діяльність є універсальним, адаптаційно-оптимізаційним механізмом людського суспільства, завдяки якому можливий коеволюційний процес, орієнтований на досягнення гармонійної взаємодії в системі «суспільство – природа».