Випуск 3 (2019)

Постійне посилання зібрання

https://dspace.bdpu.org.ua/handle/123456789/976

Переглянути

Перегляд Випуск 3 (2019) за Ключові слова "духовність"

Зараз показуємо 1 - 1 з 1
  • Ескіз
    Документ
    Витоки та сучасний стан української педагогіки духовності
    (Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Цибулько, Ольга
    Різні історичні часи формують умови суспільної експектації щодо людини, яку потрібно підготувати до життя засобами освіти й культури, навчання і виховання. Відповідно до цього формуються й вимоги щодо мети, змісту, спрямованості, методології та методики діяльності цих засобів, характеру їх функціонування в загальному механізмі соціалізації особистості. Прослідковуючи історичну зміну парадигм педагогічної думки та дії, неважко побачити, що зі зміною епох в еволюційному процесі зростання цивілізації вони все більше наближаються до людини у всій повноті її фізичного і духовного вдосконалення. Означене наближення здійснюється не прямолінійно, а як перерив поступовості, не за моделлю «сходження знизу вгору», а за спіралевидними колами, кожне з яких нібито й повторює попереднє, але вже на якісно вищому рівні. Так рухається загальна історія людства, а разом з нею – історія педагогічної думки та дії. Антична епоха, наприклад, увійшла в історію педагогічної думки як педагогіка природовідповідності людини; середньовічна – як її (людини) боговідповідності. Епоха Відродження повернула людину до її «природних вимірів»; Просвітництво подарувало людству повагу до розуму пізнання навколишнього світу. Нові часи залишили історії педагогіку формування джентльмена (громадянина); буржуазна епоха утверджувала педагогіку прагматизму; епоха соціальних революцій – педагогіку класової боротьби, логіку підготовки революціонера. Епоха науково-технічного прогресу сформувала своєрідну педагогіку технократизму. Наші часи потребують і формують педагогіку духовності, яка наближає людину до людини, об’єднує їх загальнолюдськими цінностями, глобальним світоглядним баченням майбутнього. Отже, сучасне буття людства, з одного боку, встановить розумні межі глобалізації; з іншого — забезпечить усвідомлення «національного» як розширення і поглиблення сфери існування загального. Сучасне буття людства – це буття людей у їх духовній єдності, забезпечити яку здатна лише педагогіка духовності шляхом виховання кожної особистості в контексті єдності загальнолюдських і національних цінностей, традицій та пріоритетів.