Переглянути
Нові надходження
Зараз показуємо 1 - 5 з 20
- ДокументПрийменникові конструкції в текстах офіційно-ділового стилю української мови(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Тимкова, ВалентинаУ текстах ділових паперів для усного та писемного призна¬чення, як і в інших жанрах літературної мови, широко викорис¬товуються прийменники. Правильне їх вживання робить легким текст у вимові, м’яким для слухового сприймання. Оскільки збіг го¬лосних або приголосних звуків є незвичним явищем для україн¬ської мови, тому практикується принцип чергування окремих прийменників, що є однією з характерних фонетичних рис украї¬нської мови. За допомогою прийменників сполучаються іменники й займе¬нники з дієсловами та іншими частинами мови. Зв’язок слів за допомогою прийменника посилюється закінченням іменника. Якщо ж закінчення відсутнє в слові, то показником граматичного зв’язку виступає нульове закінчення разом з прийменником. Проблема статусу прийменника тісно пов’язана з питанням про його семантику. Надання прийменнику статусу слова (службового чи повнозначного, самостійного) означає виділення в нього не тільки граматичного, а й лексичного значення, оскільки саме слову притаманна єдність лексичного значення. В українській мові, і, зокрема, в ділових паперах часто використовуються прийменники (у, в). Вони, як виразники синтаксичного зв’язку між членами речення вживаються тільки з родовим, знахідним та місцевим відмінками, і разом з відмінковими формами характеризують певне коло смислових відношень; приналежність; місце, куди спрямована дія; міру; стан; розмір тощо. У піднесенні культури мови важливе значення має боротьба з мовними штампами, що роблять нашу мову набридливо одноманітною, безбарвною,канцелярською. Штамп виникає тоді, коли автор чи редактор безпорадний замінити синонімом часто повторюваний зворот, вираз. Особливо поширені штампи в прийменникових конструкціях, утворених за допомогою прийменника по. Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови українською. Прийменник по використовується в українській мові для вираження багатьох відношень, однак він не універсальний, як у російській мові. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілою низкою конструкцій з відповідними прийменниками. Проведений аналіз свідчить, що прийменники як службові одиниці хоча і не мають лексичного значення, проте у поєднанні з повнозначними словами можуть формувати різні лексико-граматичні утворення: адвербіальні, об’єктивні, релятивні. На тип цього утворення і його синтаксичні зв’язки значною мірою впливає прийменник, що входить до його складу. Семантичний тип прийменника обумовлює трансформації значення новоутвореної лексико-граматичної одиниці. Таким чином, прийменник – це один із засобів мови, ефективне значення якого допомагає оволодіти правильним, комунікативно доцільним українським мовленням.
- ДокументВтілене розуміння у когнітивних дослідженнях художньої семантики(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Москвичова, ОксанаСтаттю присвячено дослідженню специфіки відтворення дійсності у поетичній моделі світу, якою вона постає у британських поетичних текстах ХІХ-ХХІ століть, шляхом лінгвопоетичного аналізу лексико-семантичних тропів як вербальних засобів актуалізації когнітивних процесів формування поетичної моделі світу, а також виявленню аксіологічно забарвлених глибинних смислів, специфічних для когнітивного стилю поетів британського романтизму, модернізму і постмодернізму, шляхом лінгвокогнітивного і поетико-когнітивного аналізу визначеної тропеїки. З позиції когнітивної лінгвістики та когнітивної поетики поетичний текст окреслюється у статті як втілення у поетичній творчості результату когніції поета та його інтерпретації оточуючої дійсності крізь призму свого фізичного та соціально-культурного досвіду. Згідно з основними положеннями когнітивної лінгвістики, когнітивна поетика акцентує увагу дослідників поетичних текстів на метафоричності людського мислення, на його художності та образності, завдяки яким можлива концептуалізація дійсності людиною з опорою на її тілесний та сенсомоторний досвід. У реконструкції поетичної моделі світу британських поетичних текстів ХІХ – ХХІ століть звертаємось до сутності поезії та поетичного тексту, до специфіки відтворення дійсності у межах поетичного тексту, до естетичного аспекту поезії та до лінгвокомунікативних особливостей поетичного тексту. Стаття є актуальною у світлі тенденцій сучасних поліпарадигмальних досліджень, оскільки є узагальненням і систематизацією трьох лінгвістичних парадигм (лінгвопоетичної, лінгвокогнітивної і поетико-когнітивної), спрямованих на побудову поетичної моделі світу як конструкту, у якому втілено глибинний смисл поетичних текстів у різні культурно-історичні періоди. Мета, завдання, результати й висновки статті обумовлені розкриттям специфіки поетичного світосприйняття, втіленої у поезії британського романтизму, модернізму і постмодернізму.
- ДокументКольоровий код поезії Наталки Нікуліної(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Кулакевич, ЛюдмилаПроаналізовано особливості використання кольору в поезії Наталки Нікуліної. Визначено, що колір входить у систему образів, які утворюють поетичну модель світу. Кольоровим центром лірики є тріада білий/червоний/чорний. Виявлено, що у віршах дніпровської поетеси білий колір є для її ліричної героїні насамперед символом чистоти/безгрішності і щирості, довершеності світу. Червоний колір найчастіше реїфікований наскрізними концептуально навантаженими образами калини і вогню. Останні як еквіваленти червоного кольору екстраполюються на внутрішній світ ліричної героїні, виявляючи її соціальну і духовну активність, генетичне неприйняття життєвої знерухомленості. Домінування червоного кольору й образів, які у свідомості українців традиційно із ним пов᾿язуються (калина, вогонь, мак), є матеріалізованим відображенням темпераменту ліричної героїні. Темпераментність героїні, її жага повноти життя, усвідомлення нею боротьби як іманентного людського стану виявляються через систему метафор із семантикою вогню, а горіння інтерпретується як питомо людська риса. Лірична героїня внутрішньо відчуває вітальність червоного кольору, тому споглядання / малювання червоної калини постає для таким собі терапевтичним прийомом, який дозволяє відволіктися від смутку. З᾿ясовано, що чорний колір в поезії Н. Нікуліної найчастіше є візуальним маркером емоційної пригніченості/занепаду ліричної героїні. Депресивні настрої в поезії Наталки Нікуліної зумовлені її науковою і творчою недооціненістю, та найголовніше – незатребуваністю як за радянських часів, так і в часи незалежності України. Акцентовано, що в поезії Н. Нікуліної традиційні для української культури кольори в поєднанні з різними образами, що підсилюють код кольору, транслюють широкий спектр смислів. Естетика кольору у творчості дніпровської поетеси зумовлена не тільки національними стереотипами, але й архетипним його відчуттям. Відповідно кольорова тріада транслює емоційно-психологічні і світоглядні особливості ліричної героїні і, певною мірою, самої поетеси.
- ДокументХудожній переклад як реалізація варіативно-інтерпретаційного потенціалу перекладача(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Голоцукова, Юлія; Загрубська, ЕлеонораУ статті аналізується питання множинності російсько-українських перекладів текстів класичної художньої літератури, встановлюються причини виникнення цієї множинності. Погляд на переклад як на діяльність, необхідну для комунікації, дозволяє позитивно вирішити проблему неоднозначності перекладу. Висвітлено процес ментальних дій суб’єкта когнітивного перекладу: сприйняття оригінального твору, його усвідомлення, розуміння, подальший переклад. Суб'єктивно-об'єктивна діяльність перекладача як посередника в двомовній комунікації є фактором множинності перекладів, ступінь якої залежить від жанру тексту, його часових і просторових характеристик, розвиненості перекладацької традиції і рецептивних можливостей цільової мови і культури. Поняття множинності – атрибут художнього перекладу, пов'язаний з поняттям творчої особистості, змаганням талантів. Наведено думку Р. Чайковського відносно великого значення поліваріативності художнього тексту і стратегій, до яких звертаються перекладачі. Досліджується трансформація творів О. Пушкіна в умовах варіативності їх перекладів як головного показника рецепції конкретного автора в іншомовній культурі. Розглядаються можливі труднощі та неточності, які виникають під час перекладу, відмінності в інтерпретації розуміння змісту оригіналу. Визначаються змістовні одиниці класичних творів, переклад яких ускладнено через історичний розвиток мови, її сучасний стан. Проводиться аналіз лексичних перетворень та граматичних трансформацій здійснених перекладачем як когнітивним суб’єктом. Елементи мови, взяті в комплексі або окремо, дозволяють аналізувати й оцінювати весь текст перекладу, а також порівнювати різні варіанти перекладу. Перекладені мовні одиниці співвіднесені з оригіналом, що дозволяє судити про їх функції в контексті і правильному розумінні всього тексту. Отримані результати можуть бути використані для спрощення завдань перекладу. У статті наголошується на необхідності подальшого вивчення когнітивної лінгвістики, розвитку методів в міжлінгвістічній варіантологіі, можливостей інтерпретації оригінального тексту в перекладі.
- ДокументРецепция творчества Всеволода Соловьёва в русской литературной критике(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Карпина, ЕленаУ статті розглядаються погляди сучасників на творчість Вс. С. Соловйова – відомого російського історичного белетриста межі ХІХ–ХХ століть, автора п’ятитомної “Хроніки чотирьох поколінь”. Мета нашого дослідження – дати перший в історії соловйовознавства аналітичний огляд деяких критичних робіт, які були опубліковані у передових російських журналах і газетах зазначеного періоду (“Історичний вісник”, “Санкт-Петербурзькі відомості”, “Російський вісник”, “Російська думка”, “Російська старовина”, “Спостерігач”) та уявляються нам найбільш суттєвими, а також виявити основні тенденції в оцінці спадщини письменника, що існували тоді в російській літературній критиці. На підставі детального аналізу значної кількості праць, присвячених осмисленню творчого шляху романіста, автором статті робиться висновок про те, що наприкінці ХІХ– на початку ХХ століть, незважаючи на визнання читачів, літературно-критична рецепція його спадщини була досить суперечливою й відрізнялася широким спектром суб’єктивних думок та оцінок. Характеристика літературної діяльності прозаїка М. Енгельгардтом, О. Ізмайловим та П. Биковим була виключно позитивною. О. Скабичевский та М. Соколов, навпаки, оцінювали її негативно й зневажливо відзивалися про художній метод белетриста. Особливий акцент робиться на тому, що у статтях К. Медведського, який часто писав під псевдонімом К. Петров, представлені діаметрально протилежні оцінки творчості Вс. Соловйова. Така неоднозначність у сприйнятті літературної спадщини письменника пояснюється тим, що його сучасники розглядали створені ним історичні романи головним чином з позиції оціночно-суб’єктивної критики. Вони порівнювалися критиками з творами основоположника жанру – шотландського письменника сера Вальтера Скотта, а також видатними творами російської класичної літератури, в результаті чого ними були відзначені численні “недоліки”. Згодом же акценти змістилися та в особі Всеволода Соловйова побачили самобутнього митця, гідного зайняти чільне місце у низці російських історичних белетристів.