Випуск 19 (2019)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Випуск 19 (2019) за Дата публікації
Зараз показуємо 1 - 20 з 28
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументОбраз моря в українській поезії та її англомовних перекладах(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Василенко, ГалинаУ статті розглядаються особливості відтворення образу моря в англомовних перекладах української поезії. На основі зіставного аналізу паралельних текстів виявлено мовностилістичні форми зображення образу моря, його значення і функції, висвітлено застосовані перекладацькі прийоми для відтворення мариністичних образів, визначено перекладацькі трансформації. Літературознавчий підхід застосовано з метою обґрунтування художніх виражальних і зображальних засобів у структурі образу та їхнього відображення в поетичному перекладі, особливостей передачі авторської поетичної манери. Культурологічний підхід до проблеми відтворення образу моря в поетичному перекладі дозволяє з’ясувати роль моря як символу країни і зіставити його цінність в полі досвіду вихідної і цільової культур, пояснити особливості його образного втілення в поетичному перекладі, а також обґрунтувати співвідношення етнокультурної реалії і символу. Запропонована тема є мало дослідженою в поетичному перекладі, а тому має певну новизну. Образ моря в першотворах і їх перекладах має універсальні та етнокультурні риси. Етнокультурна особливість образу моря полягає в його здатності бути символом батьківщини, держави і її кордонів, місцем історичних подій. При відтворенні етнокультурної специфіки образ моря зазнає екзотизації через втрату ціннісних складників, звуження асоціативного поля, зниження рівня сприйняття. Універсальні естетичні особливості мариністичних образів включають образи античної міфології і світової літератури, властивість бути фоном ліричного переживання, місцем подій і драм, вживатися у формі порівняння, епітета, метафори як на мікрообразному, так і на макрообразному рівні. Найуживанішими перекладацькими засобами є калькування, перифразування, тлумачення з контексту, стилістична аналогія. Трансформації включають часткове зниження емотивної експресії і стирання етнокультурної специфіки, розгортання мікрообразного малюнка з метою експлікації змісту. Збалансованість етнокультурного й універсального при відтворенні образу моря в англомовних перекладах української поезії сприяють гармонізації світів вихідної і цільової культур в аспекті художньої міжкультурної комунікації.
- ДокументМариністичні мотиви та образи народних казок Закарпаття(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Дзямулич, Наталія; Дмитренко, НаталіяСпільність культурних основ індоєвропейської прабатьківщини різних народів та взаємопроникнення культур у процесі їх міграції спонукає до вивчення питання про запозичення та самобутність казкових мотивів. У цій статті проаналізовано мариністичні мотиви казок українського Закарпаття. Зроблено спробу виявити специфіку та символічне значення образів та елементів сюжету, повязаних з морем. Проаналізовано тексти казок зі схожими мотивами та досліджено особливості поетики закарпатської народної казки. Визначено зміст образів і символіки фольклорних творів, що дало можливості відтворити елементи прадавньої моделі створення світу у традиційній народній культурі закарпатського регіону. Здійснений аналіз фольклорних текстів і фахової літератури надав змогу визначити, що довготривале панування патріархальних відносин на території Закарпаття обумовило збереження тут давніх світоглядних уявлень та вірувань з антропоморфічним та анімістичним баченням природних явищ та сил. Встановлено, що міф був одним із важливих інструментів культурного творення народу, засобом кодування та зберігання історичної інформації, пізнання світу, який виявляє ментальність, світ думок, закони життя й соціуму. Стверджується, що згідно історичного розвитку фольклорних жанрів міфологічні уявлення перетікають в чарівну казку, та у цьому процесі частина стародавніх значень зберігається, трансформуючись відповідно до нових жанрових особливостей. Метою дослідження став аналіз мариністичних мотивів у закарпатських народних казках на основі фольклорних надбань та визначення особливостей казкової спадщини українського Закарпаття в контексті сучасного літературного процесу. Питання про мотиви моря в казках українського Закарпаття розглянуто на матеріалі збірок, записаних й упорядкованих вітчизняними дослідниками ХІХ – ХХ століття. В результаті аналізу автор доводить, що зміст народних казок регіону свідчить про давні активні культурні та економічні відносини з іншими народами, для яких море — невід'ємна складова життя. У дослідженні визначено, що на основі системного теоретичного аналізу народного епосу українського Закарпаття стало можливим знайомство з найдавнішим сприйняттям водних стихій, які здавна були пов’язані з головними ритуалами життєвого циклу людини.
- ДокументОбраз моря в романі Айріс Мердок “Єдиноріг”(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Бокшань, ГалинаСтаттю присвячено специфіці образу моря в романі А. Мердок «Єдиноріг». Здійснено огляд попередніх досліджень твору (Ю. Локшиної, А. Матійчак, С. Павличко й І. Тулякової), на основі якого виявлено, що цей образ не становив окремого предмету вивчення, що надає актуальності темі нашої розвідки. Мета статті – визначити особливості образу моря в романі «Єдиноріг», з’ясувавши його зв’язки з головними героями і провідними мотивами, а також його співвідношення з міфологічними уявленнями про водну стихію. У розвідці акцентовано, що образ моря як елемент готичних пейзажів акумулює амбівалентну семантику, суголосну міфопоетичним текстам. Наголошено, що образ моря корелює з багатьма персонажами роману, оприявнюючи в цих зв’язках різні конотації. Зазначено, що найчіткіше окресленою у творі А. Мердок є його взаємодія з головною героїнею – Меріан Тейлор, через сприймання якої він переважно артикулюється читачеві. Така його кореляція з жіночим персонажем видається закономірною з огляду на гендерну співвіднесеність із водною стихією, притаманну міфологічній картині світу. Схарактеризовано специфіку візуалізації образу моря, що полягає у використанні багатої палітри відтінків для відображення його полісемантичності, контроверсійності й динамічного характеру. Окреслено персоніфікацію цього образу, його містичну і демонічну природу та кореляцію з мотивом смерті, що генерує трагічний модус твору, підсилений поетичним інтертекстом – віршем Поля Валері «Морське кладовище». Зроблено висновок про те, що полівалентний образ моря в романі А. Мердок «Єдиноріг» через зв’язки з жіночими і чоловічими персонажами, а також із мотивом смерті оприявнює амбівалентну семантику, в якій домінує здатність до руйнування і знищення. Згадані акценти споріднюють його з міфологічними уявленнями про цю стихію, атрибутами якої є хаос, ворожість і небезпека. Образ моря в «Єдинорогу» витримано в традиціях готичного роману з характерними похмурими пейзажами, на тлі яких відбуваються загадкові й таємничі події.
- ДокументУтілення образу першовідкривача в романі Д. Кельмана “Обмірювання світу”(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Гура, Наталя; Галахова, МаріяУ статті досліджується образ першовідкривача на матеріалі роману Д. Кельмана “Обмірювання світу” (“Die Vermessung der Welt”, 2005). Оскільки образ першовідкривача представлений двома героями, то в центрі роману – життєвий шлях двох геніїв німецької наукової думки кінця XVIII – початку XIX століть: видатного природодослідника Олександра фон Гумбольдта і геніального математика та астронома Йоґанна Карла Фрідріха Ґауса. В основі сюжету роману дві подорожі таких різних героїв, у ході яких вони пізнають світ і себе. Якщо жага пізнання й бажання все обміряти примушує О. Гумбольдта підніматися на найвищі гори, перепливати океани й ріки та ризикувати життям, то подорож К.Ф. Ґауса – це шлях самопізнання шляхом розрахунків у стінах домівки. Особливість поетики Д. Кельмана полягає у філігранному поєднані різних світів – реального й уявного, та стилів – високого й низького. Велич розуму головних героїв та значення їх досягнень на сторінках роману перемежається із повсякденністю, де проявляються не найкращі риси їхнього характеру та комічними ситуаціями, куди постійно потрапляють головні герої. Обидва генії являють собою два абсолютно різні типи дослідників (К.Ф. Гаус – теоретичний, О. Гумбольд – практичний) і тільки в єдності вони створюють образ першовідкривача в романі. Цей образ є метафорою пізнання світу, адже кожен із головних героїв по-своєму займається його вивченням. Ця риса ріднить їх, оскільки герой, який пізнає основи світобудови, а отже себе, як його частину, є знаковим для всієї німецької культури. Виразно та яскраво Д. Кельман обмалював життя двох видатних сучасників наукової думки ХІХ сторіччя та створив образ першовідкривача з традиційними німецькими рисами характеру.
- ДокументСоціум радянського Києва у просторах пам’яті (О. Ільченко “Збирачі туманів”, С. Батурин “Шизґара”)(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Даниленко, ЛюдмилаУ статті розглядаються особливості художнього зображення соціального середовища радянського Києва у творах Олеся Ільченка “Збирачі туманів” і Сергія Батурина “Шизґара”. На основі літературознавчого дискурсу про “місця пам’яті” охарактеризовано топос Києва і людей у ньому; виявлено ідеї авторів-ровесників у реконструкції пам’яті; обґрунтовано роль засобів ліричного, комічного і драматичного для викриття радянськості. Місця пам’яті розглядаються у площині ретрочасу, яка наповнюється матеріальним − ландшафтом (з будівлями, вулицями, площами, парками, транспортом, водоймами) та ідеальним − соціумом (з ідеями, цінностями, думками, особистими, родинними, професійними відносинами, колективними справами, культурою, мистецтвом, традиціями, сферою послуг тощо). Сказано про те, що автори книг орієнтуються на локації, пов’язані з їхніми дитинством та юністю. Це викликає найщиріші відчуття і зізнання. У книгах Олеся Ільченка “Збирачі туманів” та Сергія Батурина “Шизґара” Київ як столиця Української Радянської Республіки представлений міською повсякденністю. Це дає змогу показати сутність “совкового” побуту, коли людина живе так, щоб терпіти, а не отримувати задоволення. Звертається увага на ідейне зображення місцевості з промовистими деталями. Інтер’єр помешкань старої інтелігенції Олесь Ільченко показує місця формування мислячої молоді в умовах тотального контролю. Проаналізовано майстерність автора в художньо-документальному зображенні київських вулиць, будинків, парків, монументальних споруд. У художньому баченні світу Сергія Батурина радянський соціум представлений столичною молоддю, яка прагне внутрішньої свободи, хоч і зростає в умовах зашореного контролю. Охарактеризовано місця подій, де формуються близькі стосунки хлопців і дівчат. У творах Олеся Ільченка і Сергія Батурина емоції та відчуття опираються на візуальні маркери, тісно пов’язані з пережитим. Часопростір радянського минулого в обох авторів наповнений ліризмом, іронією, карикатурністю, сарказмом. Зображення пам’ятних місць Києва активує асоціації, які, трансформуючись у часовому потоці, відкривають істини, важливі для осмислення сьогодення.
- ДокументКод робінзонади в оповіданні «Пригоди професора Вільяма Вокса на острові Ципанго» Л. Чернова(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Кулакевич, ЛюдмилаУ статті подано результати дослідження особливостей використання фабули Дефо в українській літературі. Об’єктом дослідження є авантюрно-пригодницьке оповідання Леоніда Чернова (Малошийченка). Розглянуто характер художнього моделювання образів, розвиток мотивів, жанрові домінанти, що наближають твір письменника до жанру робінзонади. З’ясовано, що типові для робінзонади мотиви рятування від смерті під час кораблетрощі, ізольованого острова, вибудовування на острові культурного суспільства в мініатюрі в українському інваріанті зчеплені з мотивами протистояння природних / гуманістичних і псевдоістинних цивілізаційних основ. Мотиву морально-етичної катастрофи серед острів’ян, підпорядковано мотив християнського гріхопадіння, однак окреслена біблійна тема всіляко профанізується, набуваючи знижено-комічного звучання. Підкреслено, що життєві перипетії тубільців Ципанго є виразною ремінісценцією на класику сатири на всесвітню історію, у якій європейці традиційно поставали як світочі для колонізованих народів. Оповідання Л. Чернова можна означити як квазіробінзонада, адже в ньому переструктуровується / заперечується міф, який створила робінзонада (позитивний досвід виживання в малопристосованих умовах, перемога культурного виховання над тваринними інстинктами), і задається новий вектор – духовна деградація людини в технічно оснащеному світі. За структурними особливостями (рубрикація на частини і розділи, наявність у кожної рубрики своєї назви, панорамне зображення дійсності, уповільнений виклад) твір віднесено до жанру романів. Текст побудовано з урахуванням компетентності читача, без якої розуміння прихованого змісту буде неможливим. Акцентовано, що оповідання Л. Чернова є своєрідною трансформацією дискурсу Дефо, однак, при позірному використанні загальновідомої фабульної схеми, український письменник порушує зовсім інше філософське питання: як вижити людині в умовах цивілізації.
- Документ“... В кінці сценарію happy end”: наративна організація твору С. Курилова “Сам в океані”(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Вещикова, ОленаМетою наукової розвідки є проаналізувати експлікацію авторського задуму у книзі “Сам в океані: історія втечі”. Специфіка наративної організації твору полягає в тому, що в ньому репрезентовано ніби дві авторські свідомості: Станіслава Курилова (автора, наратора) і його дружини Олени Генделєвої-Курилової (укладачки посмертного видання книги). О. Генделєва-Курилова компонувала текст з автентичних нотаток чоловіка, тому є авторкою композиції розділів як реалізації авторської інтенції зокрема і наративної стратегії загалом. У статті зроблено спробу з’ясувати авторську інтенцію в побудові наративної стратегії, розглянувши твір крізь захоплення головного героя духовними практиками, а також ураховуючи те, що прижиттєве видання книги Курилова мало назву “Шлях”. Відповідно, проведено паралелі між наративами С. Курилова і шляхом духовного розвитку йога, що включає в себе особистий шлях вісьмома щаблями раджа-йоги та соціальний шлях проходження дев’яти світів. Внутрішня фіксована фокалізація (за Ж. Женеттом), позиція всевідаючого наратора створюють передумови для численних флешбеків голосу оповідача. Це дає можливість реципієнтові простежити формування особистості головного героя і його шлях саморозвитку. З’ясовано, що композиція твору має нелійнійний характер: перший розділ “Втеча” є кульмінацією, “в кінці сценарію happy end” (фраза з пісні гурту “Антитіла”, кліп на яку знято за мотивами історії С. Курилова). Історія про втечу з лайнера є так званим “дзеркалом” – проміжним етапом між п’ятим і шостим світами, кризовим моментом у житті, коли людина усвідомлює свою істинну сутність і призначення на шляху. Подальші розділи “Пошук шляху”, “Море”, “Бог” презентують проходження оповідачем якогось із дев’яти світів. Наратор у розділі “Йога” оповідає про свій досвід в опануванні щаблів раджа-йоги. Включення О. Генделєвою-Куриловою деяких розділів до книги стає вмотивованим, якщо розглядати їхній зміст як проходження п’ятого світу — матеріальних і духовних цінностей людей.
- ДокументОбраз моря в сучасній українській новелістиці(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Дашко, НаталіяНа матеріалі творів “Море” й “Венеція” С. Грабаря, “Острів Брач” Л. Таран, “Невловима” І. Роздобудько, “Не хочу на море” С. Осоки та “Море нас поглинуло” К. Калитко в статті розглядаються особливості художньої реалізації образу моря в сучасній українській новелістиці – тема, що ще не була предметом літературознавчих досліджень. Образ моря в названих творах репрезентований різнопланово: у філософській, психологічній та міфологічній площинах, – але найчастіше проєктується у психологічну площину героїв. Поглиблений психологізм кожної новели досягається завдяки використанню, художніх деталей, образів-символів (наприклад, хвилі, що інтерпретується в прямому й метафоричному значенні – як внутрішній стан людини (“Острів Брач” Л. Таран) й сама людина, часом подібна до хвилі (“Невловима” І.Роздобудько)) та міфологем. Саме море, уособлюючи бурхливу некеровану стихію (“Море” С. Грабаря), часто постає образом-символом, спроєктованим на людину (“Чому я не хочу на море” С. Осоки). Особлива увага приділяється художнім деталям, які увиразнюють психологічні характеристики героїв, їхні внутрішні переживання. Значним символічним змістом наповнена міфологема води, що позначена амбівалентністю: вода – як символ життя, жіночого начала, відродження й водночас вода – символ смерті, спокою, що співвідноситься зі смертю, і вода як посередник між світом живих і мертвих. Відтак і образ моря є амбівалентним і стає ключовим у створенні концептуальної картини світу, в основі якої бінарна опозиція “життя-смерть” (“Море нас поглинуло” К. Калитко). Важливим елементом, пов’язаним із міфологемою води, є образ річки, який набуває архетипного значення, символізуючи плинність часу й сакральне місце в житті героїв (новели “Ятері” і “Нічні купання в серпні” С. Осоки). Серед інших основних ознак слід назвати імпресіоністичність зображення образу моря (новели “Венеція” С. Грабаря, “Острів Брач” Л. Таран).
- Документ“Степ і море скрізь битий шлях, скрізь золото, слава”: ейдологічний комплекс у системі державотворчих ідей Дмитра Донцова(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Колкуткіна, ВікторіяУ статті досліджується ейдологічний комплекс у системі державотворчих ідей Дмитра Донцова, обгрунтувано взаємозв’язок між образною системою його есеїстики та державотворчими ідеями. Тема актуальна з огляду на окремі спостереження авторів постколоніального періоду щодо націософського потрактування публіцистики 20-30 років ХХ століття, функціонального призначення та системного аналізу провідних образів у статтях Д. Донцова. З’ясовано, що публіцист хоча й виражав ідейно-настоєві думки, постулати, тенденції своєї доби, але виходив із питомих українських реалій, потреб, вимог, запитів, сформував і показав шляхи націєтворення і націєствердження, без яких нація не існуватиме і не виживатиме. Концепти степу і моря, образи “живої” чи сплюндрованої землі, слава козацька вжиті Д.Донцовим задля того, щоб порушити в рецепції читача смисложиттєві для буття національної спільноти питання, тому й ейдологічна система спонукатиме повернути людину і народ на власний історичний шлях. У результаті роботи визначено, що провідним, наскрізним основообразом виступає Україна, що охоплює праналізовані в статті домінуючі образи степу, моря, землі, шляху та виступає фундаментальним смисловим концептом. Батьківщина осмислена публіцистом як опора екзистенції, як суто українська основа, яку потрібно боронити, захищати й охороняти. Воднораз – це ще й образ-код, який розкривається не ізольовано, а через чітко окреслену філософсько-есхатологічну дихотомію: воля/неволя, життя/смерть, свобода/рабство, буття земне/вічне життя, занепад/відродження. Літературний герой, перебуваючись у тісних взаємозв’язках з відповідними образними структурами, закорінюється або ж утрачає власні корені, відтоді й змінюється смислове онтологічне навантаження образу України, що літературно інтерпретується як історичний шлях, який охоплює безмежний часо-простір, де ліричний герой онтологічно розмислює над складнощами вибору особистісної дороги, над доцільністю вже обраного шляху і уподібнюється власній державі, яка історично здійснюється, визначається, яким історичним шляхом їй крокувати.
- Документ«З чузоземним паспортом я мандрую від моря до моря» – інтерпретація образу Одіссея у поезії Рози Ауслендер(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Кравчук, ОльгаСеред багатогранної творчості німецькомовної поетеси з Буковини, Рози Ауслендер (1901-1988), знаходимо чисельні античні образи та сюжети. Неодноразово авторка звертається у своїх творах до міфологічних персонажів, зокрема Орфея, Еврідики, Пегаса, Ікара, Іо, Афродіти та ін. Серед константних мотивів лірики Рози Ауслендер упродовж усього її творчого шляху – починаючи з часу першої еміграції та повоєнного періоду, позначеного травматичним досвідом пережитого Голокосту і безповоротної втрати зв’язку з рідним краєм – неодмінно з’являються ті, що пов’язані із циклом античних міфів про Одіссея, міфічного володаря острова Ітаки. В поетичних творах Р. Ауслендер простежуються два основних тематичних принципи тлумачення міфу: як довгої подорожі заради пізнання й пристрасті до мандрів, що символізує людське життя, та як теми вічного пошуку власної ідентичності, прагнення віднайти втрачену батьківщину. Поетеса проектує тематику міфу і на власне життя, сповнене як вимушених мандрів і пошуків, так і подорожей за власним бажанням, які були однією з пристрастей Р. Ауслендер. Багато значень містить у собі також один із центральних складових мотиву Одіссея – вода, що з’являється в різних констеляціях. Вода у Р. Ауслендер часто набуває різноманітних конотацій у межах її творчості: як душа, як щось підсвідоме та як плин часу. Так, у вірші «Одіссей» під водою знаходиться королівство тіней, в якому ауслендерівський Ніхто сам стає тінню. В такий спосіб проявляється травма страху та переслідувань, що назавжди оселилася у підсвідомості авторки. Авторка поєднує символіку води з образом матері, що з’являється під водою, яка є символом першоматерії та плодючості. На основі обраних поезій Рози Ауслендер буде проілюстровано особливості поетики текстів, проаналізовано образ Одіссея, окреслено літературно-естетичні орієнтири поетеси, традиційні та модерністські риси її письма.
- ДокументТема самоубийства в английской, украинской и русской литературе(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Панова, НатальяНа сьогодні проблема самогубства стає все більш актуальною. Про це свідчать статті в пресі, електронні ЗМІ, а також твори художньої літератури, що описують як вчинені самогубства, так і суїцидальні спроби. У свідомості людей існує дві абсолютно протилежні точки зору на дану проблему. З одного боку, самогубство розглядається як прояв свободи вибору особистості, яка може вибрати смерть, в тому числі і «смерть від власної руки». З іншого, суїцид розглядається як явище соціальне, що зачіпає інтереси суспільства. Самогубство конкретної особистості відбивається на мікросоціальних структурах даного суспільства, впливаючи на його стан в цілому. Вивчаючи проблему самогубства в художній літературі, не можна не торкнутися теми смерті, так як самогубство – це і є смерть, тільки «смерть від власної руки». Наука про смерть називається Танатологія і має певну структуру. Крім власне танатології, сюди входить суїцидологія, яка вивчає феномен самогубства; теорія агресивності; тафологія, присвячена похоронній культурі; іммартологія, що досліджує уявлення про безсмертя; геронтологія, наука про старіння, і кримінологія – дисципліна, що вивчає вбивство. Підводячи підсумки, слід зазначити, що проблема самогубства знаходиться в полі зору не тільки медиків, психологів, суїцидологів і філософів, але і письменників. Тільки твір художньої літератури може уявити суспільній свідомості самогубство таким, як воно є, без будь-яких таємниць. Саме в художньому творі читач має можливість потрапити у внутрішній світ самогубці, дізнатися його думки і почуття, а також зрозуміти головний мотив, який штовхнув героя на такий серйозний крок. Тільки художня література може дозволити наблизитися до свідомості самогубці.
- ДокументФункційна перспектива пояснювального текстового відрізка(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Глазова, СвітланаДо проблеми пояснення та пояснювальних конструкцій різних рівнів зверталося багато вчених. Звернення саме до текстового відрізка, на рівні якого знаходить вираження пояснювальне відношення, у роботі ґрунтується на позиції, що текст з поміж синтаксичних одиниць найбільшою мірою наближений до речення, тому доцільно розглянути визначальні ознаки міжреченнєвих відношень у тексті. Такий підхід дозволив простежити у статті специфіку текстового відрізка, структурованого реченнєвим пояснювальним відношенням, зокрема роль пояснювальних засобів зв’язку в структуруванні тексту, особливості поєднуваних частин. З’ясовано особливості функціювання пояснення на рівні тексту, а саме визначено ознаки текстового відрізка як пояснювальної конструкції та частотність використання мовцями пояснення на рівні складного синтаксичного цілого, а також потенційну здатність формувати певну думку за допомогою зв’язку декількох висловлень, які розгортають, уточнюють, розвивають якийсь смисл, співвіднесеність змісту пояснювального (другого) компонента з тотожною пропозицією пояснюваного в аналізованих конструкціях. У даній статті доведено, що ознаками текстового відрізка як пояснювальної конструкції є такі формальні ознаки, як: наявність пояснюваної й пояснювальної частин текстового відрізка, які або обидва, або ж один із них можуть бути досить поширеними; наявність сполучникових засобів, які сигналізують про характер відношення компонентів; закритість структури. А здатність пояснення функціювати на рівні складніших синтаксичних утворень – текстів різних функціональних стилів (художньому, публіцистичному, науковому, розмовному мовленні) – відкриває перед автором широкі можливості до деталізованого мовного подання інформації із якнайбільшим урахуванням потреб слухача та його фонових знань на шляху до порозуміння.
- ДокументПроекція екзистенційних станів в образах водної стихії в романі В. Єрмоленка “Ловець океану. Історія Одіссея”(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Федько, ОльгаУ статті визначено роль мариністичних образів у розкритті екзистенційних станів героїв роману В. Єрмоленка “Ловець океану. Історія Одіссея”. Для аналізу залучено концепцію І. Ялома про кінцеві даності буття (свобода, ізоляція, безглуздя, смерть), зіткнення з якими породжує найбільш значимі та глибокі переживання і конфлікти. Відзначено наскрізність мариністичної символіки в тексті та її вкоріненість у міфологічну традицію. Вода як архаїчний первень наділена життєдайною силою, однак у творі вона несе у собі загрозу і має власну волю (образи Харибди, Посейдона, Антропос) або постає формою посмертного буття (Навсикая прагне стати рибою, Аріадна – злитися з водною стихією). Море у романі – топос самотності, як бажаної (шлях до рефлексії та самовипробування), так і вимушеної (відчуття непотрібності, покинутості, зокрема неспроможність Одіссея возз’єднатися з родиною). Унаслідок ізоляції відбувається переоцінка своїх досягнень, і постає необхідність здійнити зворотню мандрівку, спокутуючи гріхи та розв’язуючи невирішені проблеми. Морська подорож у романі є формою художньої презентації екзистенційного пошуку. У зіткненні зі стихією Одіссей переживає власну ницість та безпорадність, водночас через її образ (велика ріка народу) передається відчуття приналежності до могутньої сили, надлюдського. Відчуття дестабілізації й необмеженості метафорично порівнюється з перебуванням у морі як відкритому просторі, що непідвладний людині. Однак парадоксально герой відчуває залежність від цього топосу свободи, а саме людська присутність наповнює його трансцендентним змістом. Образи водної стихії (океан, море, корабель, хвиля, безодня, дно, ріка) використовуються у романі “Ловець океану. Історія Одіссея” для позначення глибини людських емоцій та розкриття екзистенційних станів. Їм притаманне амбівалентне значення: квінтесенція життя / смертельна небезпека, топос саморефлексії / ізоляція, простір свободи / зневолююча стихія, джерело дестабілізації / утілення орієнтирів тощо.
- ДокументЩе один штрих до характеристики полемічної традиції українських унійних письменників: рецензія на монографію Руслана Ткачука “Полемічна традиція унійних письменників кінця XVI – першої половини XVII ст.: доба і постаті, текст і прототекст, риторика і поетика” (Київ, 2019)(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Новик, ОльгаМіжконфесійна полеміка викликала появу великого масиву текстів в українській літературі, які наразі ще очікують на увагу дослідників. Попри низку статей і монографій сучасних українських науковців, про полемічну літературу (С. Бабич, К. Борисенко, І. Ісіченко, Н. Поплавська, С. Сухарєва, Р.Радишевський, Л.Ушкалов та ін.), вочевидь, літературознавство тільки робить перші кроки до перепрочитання полемічних текстів, тим паче, що переважна частина пам’яток не перевидавалася, та ще й залишається не перекладеною українською мовою. Кожне нове дослідження, що вводить у науковий обіг тексти полемічного письменства, наразі є актуальним, тож і тема полемічної традиції унійних письменників кінця ХVI–першої половини XVII ст. є на часі. Традиція полемічної літератури формувалася під впливом багатьох чинників, поєднувала вплив як православної, так і католицької культури, а вивчення цього пласту письменства вимагає міждисциплінарного підходу.
- ДокументДжейн Остін, капітани і море: мариністичні образи в романах англійської письменниці(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Філоненко, СофіяМариністичні образи посідають значне місце у творчості англійської романістки Джейн Остін. Це зумовлюється як обставинами її життя, так і літературними стратегіями і жанровими пошуками. Образи моря і приморських містечок найчастіше з’являються у пізніх романах Остін: “Доводах розсудку”, “Менсфілд-парку”, незавершеному “Сендітоні”. Роман “Доводи розсудку” є найбільш “флотським” з усіх творів авторки. У ньому тема морської кар’єри розглядається як соціальний ліфт, як дає змогу героям влаштувати особисте щастя. Це проявляється в сюжетній лінії капітана Фредеріка Вентворта та його коханої Енн Елліот. Морське узбережжя в Лаймі є простором змін для героїв, відновлення їхніх стосунків після восьми років розлуки. Море також символізує непевність, небезпеку. Роман “Сендітон” є “першим романом морського узбережжя”, на думку дослідниці Кетрін Сазерленд. У ньому зображується модний морський курорт, де збирається строкате товариство. Головна героїня роману Шарлотта Хейвуд спостерігає за галереєю комічних та ексцентричних типів, за порушеннями правил здорового глузду. “Сендітон” було написано перед смертю письменниці, тому твір лишився незавершеним, існує лише фрагмент роману. Багато авторів спробували продовжити сюжетні лінії роману, розгорнувши любовну історію між Шарлоттою та містером Сідні Паркером. Найноввіша спроба продовжити сюжет – телевізійний міні-серіал “Сендітон” сценариста Ендрю Девіса, продемонстрований на британському телеканалі ITV у серпні-жовтні 2019 року. Серіал критикують за надмірне осучаснення тематики, зокрема мотиви сексуальності та расової нетерпимості, а також за відсутність хепі-енду, що нетипово для романів Джейн Остін. Образ морського курорту в романі постає сетінгом для розгортання як любовної історії, так і “звичаєвої комедії”.
- ДокументСтруктурно-семантические особенности построения односоставных синтаксических конструкций в произведениях Л. Леонова(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Алексеева, ЛарисаКожна синтаксична одиниця виконує певну роль при створенні зв’язності тексту, щоб надати йому виразності, оригінальності. Художній твір покликаний створити в уяві читача певний світ, викликати почуття, реакцію. Одним із засобів досягнення цієї мети є використання односкладних безособових речень, які допомагають надзвичайно точно акцентувати увагу на важливих поняттях, уникаючи багатослівності. Статтю присвячено дослідженню структурно-семантичних особливостей побудови безособових односкладних речень у мовотворчості Л. Леонова. У науковій роботі з’ясовано специфіку типології і структури односкладних речень, визначено основні засоби вираження синтаксичного зв’язку і смислових відношень у межах синтаксичних односкладних конструкцій, досліджено експресивно-зображальні можливості безособових речень, а також з’ясовано продуктивність наявних видів односкладних речень у творах Л. Леонова. Твори Л. Леонова зосереджені на внутрішньому світі героя, зображення якого потребує передачі всього розмаїття настроїв, вражень, переживань. Тому письменник використовує майже всі типи односкладних речень, що дозволяють йому різнобічно проаналізувати психологічний стан героїв. Емоційною насиченістю відзначаються односкладні безособові речення, які допомагають зосередити увагу читачів на діях, вчинках головних героїв, а також є виразним засобом, який посилює зв’язок із читателем, вводить його в атмосферу твору, проектуючи на нього риси героя. На основі аналізу мовного матеріалу можемо стверджувати, що безособові речення виконують у творах Л. Леонова інформативну, експресивно-видільну, оцінну (характеризуючу), прагматичну, композиційну, текстотвірну функції. Мова прозових творів Л. Леонова полягає в узгодженому різноманітті граматичних, стилістичних форм та їх значень. Велика семантична місткість, лаконізм, особлива напруженість односкладних безособових речень робить синтаксис письменника надзвичайно експресивним, виразним. Внутрішній експресивний потенціал безособових односкладних речень забезпечує текстоутворюючу функцію. Односкладні безособові речення, які використовує автор, характеризуються різноманітністю значень, варіативністю структурно-семантичних різновидів та багатством виконуваних ними стилістичних функцій і вживаються з конкретними експресивними настановами. Аналіз безособових односкладних речень у художніх творах Л. Леонова буде перспективним у подальших наукових розвідках, які досліджують порівняльний аналіз безособових конструкцій на матеріалі творів інших авторів XX ст., що дозволить розширити мовну картину світу ідиостиля Л. Леонова.
- ДокументStage directions and their actualization in adjoining constructions and composite sentences(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Bohdan, ValeriiUp to now, far too little attention has been paid to the problems of text morphology, identification of means of joining separate sentences and supra-sentence entities to form larger text units and to the study of linguistic units that are their constituent parts. Even less attention is turned by linguists to the examining of extralingual means and their actualization in text units (which are investigated by us on the example of adjoining constructions (ACs) and composite sentences). Few studies in this regard are limited to the analysis of only stage directions within the frameworks of the ACs with coordinating relationship and compound sentences, as well as only in drama works. Thus, the ACs with subordinating relationship and complex sentences as well as texts of the other genres and functional styles are excluded. However, it has long been known that both linguistic and non-linguistic means of communication are interconnected and interdependent. Accordingly, without taking into account the latter, the content of the utterance may be incorrectly decoded by a reader. Thus, it is not enough for a linguist to confine himself to analysing only speech material. One must also take into account physical actions (gestures, facial expressions, etc.), intonations that carry a certain communicative load and in a real text turn into verbal form for their visual perception. It is noted that in the AC there occurs a formal separation and, at the same time, semantic adjoining of parts of one complex utterance. Unlike compound sentences which are not divided into parts by a stage direction, the cases of segmenting of complex sentences are registered (just as it occurs in the ACs). The conclusion was drawn about the universality of separating properties of the interpositively located stage directions in relation to the AC and CSs in terms of form with maintaining the semantic unity of their parts.
- ДокументМорський контекст містичного дискурсу Хвильового(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Піскунова, ОльгаСтихія моря, будучи таємничою та загадковою, віддавна є об’єктом художніх рефлексій, а відтак і наукових досліджень. Прозові твори Миколи Хвильового не виняткові в цьому плані. Традиційно море в літературознавстві аналізується як образ чи концепт. Однак ця студія пропонує трактування моря як контексту містичного дискурсу. Містичне у прозі Хвильового уже ставало об’єктом літературознавчих робіт. Проте подібні дослідження розкривають лише окремі аспекти цього явища та не беруть до уваги дискурсну природу творів. Методологічну основу статті становить французька школа аналізу дискурсу та, зокрема, роботи її засновника Мішеля Пешьо. Згідно з її головними настановами контекст визначається як упорядкована послідовність, що в ній одні елементи визначають природу й положення інших. Об’єктом цієї студії обрано тексти, опубліковані в першому томі збірки Миколи Хвильового “Твори”, що в них імпліцитно чи експліцитно наявний містичний символ моря, який здатен визначати природу й значення інших містичних символів. Особливу увагу приділено новелі “Арабески”, де морський контекст виражений найбільш рельєфно. При цьому окремо зазначено, що авторка статті тлумачить містику як “живе єднання з Одним” (Е. Андергілл). Так, у ході дослідження виявлено, що Хвильовий конструює містичний шлях, елементами якого є: руїни як вихідний пункт, що пов’язується із відчуттям приреченості, безвиході, від якої може порятувати лише щира віра у єднання з Одним; море як власне шлях, межа, яку необхідно подолати і яка постає у тексті корелятом смерті-початку; виноградна даль – кінцева мета містичного шляху, втілення Одного у символах місця. Також аналізові підданий індердискусрний маркер, виражений в образі панни Мари, яка не тільки є алюзією на однойменну п’єсу Володимира Винниченка, але й усередині тексту Хвильового набуває ознак містичного символу, що корелює з морським контекстом.
- ДокументПроблеми перекладу діалектизмів українізмів у романі М. О. Шолохова «Тихий Дон»(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Пономарьова, Людмила; Кириєнко, Дар‘яУ статті зроблено спробу розглянути основні способи передачі російськомовних українізмів діалектизмів у перекладі українською мовою на прикладі перекладу твору М. О. Шолохова «Тихий Дон» з метою визначення ефективності перекладацьких рішень, прийнятих для передачі зазначених одиниць у вторинному тексті. Метою роботи є аналіз явища діалекту на різних мовленнєвих рівнях для визначення шляхів його перекладу Для досягнення мети проаналізовані визначення поняття «діалектизм» та погляди вчених на нього; зіставлені тексти оригіналу і перекладу з погляду вибору методів перекладу лексичних діалектизмів на конкретному мовному матеріалі; систематизовані методи відтворення в мові перекладу лексичних діалектизмів. Актуальність роботи полягає в тому, що недостатньо вивченими і систематизованими досі залишаються самі способи перекладу діалектизмів. Їх опис та інтерпретація вимагають докладного аналізу великого художнього матеріалу. Переклад діалектизмів у творах М.О. Шолохова виявляє низку проблем, пов’язаних з історичним походженням його персонажів. Більшість діалектизмів, вжитих у романі М.О. Шолохова «Тихий Дон» є українізмами, тобто словами загального вжитку для людей, що володіють українською мовою. Це ускладнює їхнє перенесення у вторинний твір і зводиться до передавання їх графічними засобами української мови, що дуже зменшує колорит твору. Найбільш природним та таким, що часто зустрічається саме у романі «Тихий Дон», прийомом відтворення інформативної функції російських діалектизмів в українських перекладах є використання слів мови, які, збігаються з російськими діалектизмами не тільки в семантичному, але і в формальному плані Наразі не існує досить вмотивованої відповіді на питання, які стратегії перекладу є доцільними для перекладу діалектної лексики. На підставі проведеної роботи можна зробити висновки про те, що вивчення будь-якої мови не повинно розглядатися поза контекстом її регіональних соціальних різновидів, які виконують важливу стилістичну і смислову функції.
- ДокументCпецифіка внутрішньої неморфологізованої транспозиції відмінкової напівпериферії в сучасній українській мові (родовий відмінок)(Бердянський державний педагогічний університет, 2019) Дацюк, Вікторія; Гончарук, ОленаГраматичний лад сучасних мов, зокрема й української, характеризує система граматичних категорій, що, виконуючи роль ядерних компонентів мовної організації, репрезентовані на багатьох ярусах мовної структури. Статтю присвячено актуальним проблемам категорії відмінка іменників, зокрема родового. Визначено, що лінгвісти стояли на різних позиціях у розуміні суті особливостей функціонування родового відмінка. Виявлено, що семантико-синтаксична складність родового відмінка полягає у тому, що він найбільше з-поміж інших відмінкових форм ґрунтується на транспозиційних зв’язках з іншими грамемами. Окреслено, що прийменниковий родовий відмінок може залежати від компаративних прикметникових предикатів якості-відношення, прислівникових предикатів якості-відношення, предикатів кількості-відношення та стану-відношення, перебуваючи в правобічній валентності. Охарактеризовано, що у реченнєвих структурах із суперлативним предикатом поряд з об’єктом порівняння часто може вживатися власне-об’єкт, який має обмежувальне значення й пов’язується з предикатом неголовним, периферійним валентним зв’язком. Такому додатковому компонентові властивий найменший ступінь необхідності. Зрідка в мовленні трапляються конструкції з прийменниковим родовим відмінком іменників, що є репрезентантом суб’єктної синтаксеми. Генітив із семантикою суб’єкта стану засвідчений у конструкціях із дієсловами достатності/недостатності. Специфіка вказаного компонента полягає у вираженні відчуття фізичної або морально-психічної достатності/недостатності чого-небудь необхідного чи бажаного. Зауважено, що в сучасній українській літературній мові родовий відмінок є єдиним морфологічним варіантом суб’єктної синтаксеми, яка входить у валентну рамку компаративних і суперлативних предикатів кількості-відношення. За такого функціоннування відмінкове закінчення родового доповнюють кількісні модифікації, а саме семантика неозначеності. Виявлено, що грамема родового за умови вторинного функціонування засвідчена в об’єктній та суб’єктній семантико-синтаксичних позиціях, які становлять центр транспозиційних форм генітива. Периферію структурують компоненти, виражені родовим, які репрезентують синкретизм суб’єкта й предиката, а також у ролі локативної синтаксеми.