2018
Постійне посилання на фонд
Переглянути
Перегляд 2018 за Назва
Зараз показуємо 1 - 20 з 70
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументThe evolution of an adjoining construction in the 16th ─ 21st centuries(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Bohdan, ValeriiIn linguistic literature, despite the importance of resolving of one of the topical issues of modern linguistics ─ the detection of means of joining separate sentences and supra-sentence entities to form larger text units, little attention has been paid so far to the problems of text organization and studying language units participating in its formation. With rare exceptions, the majority of research is carried out synchronically. Nevertheless, a careful diachronic study of language phenomena helps to reveal the nature of many innovative processes in modern languages. Thus, a diachronic approach to studying the structure of an utterance allows to interpret the phenomenon of text units in general and an adjoining construction in particular in an absolutely new way. Many researchers qualified these text units mainly as a syntactic tendency of a language of the late 20th century, i.e. as an exclusively modern phenomenon. The conducted research allows to claim that such a point of view is not justified as the analysis of the English literary texts of the 16th ─ 21st centuries showed that the roots of an adjoining construction go back centuries. However, in different periods of the English language development, the formation and functioning of an adjoining construction was either a more stylistic phenomenon or a syntactic one. Thus, a comparative analysis of the English texts of the 20th ─ 21st centuries and the texts of the 16th ─ 19th centuries showed important differences in the functions fulfilled by an adjoining construction. In the works of fiction of the last two centuries, the adjoining constructions are mostly colloquial in their form and give an expressive colouring to the text. In this case, an adjoining construction can be regarded as a stylistic and syntactic phenomenon, while the adjoining construction s of the previous centuries tended to be the result of purely syntactic transformations of the text by its author.
- ДокументАбсурдистська драма в контексті гамлетівського метатексту: “Розенкранц і Гільденстерн мертві” Т. Стоппарда(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Коркішко, ВікторіяУ статті досліджується абсурдистський контент гамлетівського метатексту на матеріалі п’єси Т. Стоппарда “Розенкранц і Гільденстерн мертві”. Окреслюється проблема метатексту в сучасному літературознавстві, розглядаються філософські й формально-змістові елементи абсурдистської літератури, втілені у стоппардівському творі. У розвідці визначається характерологія Розенкранца і Гільденстерна, зокрема порівняно із класичними рисами персонажів літератури абсурду та аналогічними шекспірівськими героями; досліджується їх місце у загальній системі гамлетівського метатексту.
- ДокументАксіологічна ієрархія земного і космічного у творах Олеся Бердника(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Смаглій, ІлонаУ статті досліджена аксіологічна ієрархія у творах О. Бердника, оприявлена в образах земної і космічної площин, на прикладі малої і великої прози. Простежується образ онтологічного шляху людства, переосмислений у філософському, антропологічному, естетичному ключах, пошук письменником нових шляхів формуванні гармонійної, високодуховної особистості в межах художньої дійсності. З’ясовано, що у творах О. Бердника несприйняття індивідуальних цінностей іншими часто ставить носія в позицію божевільного. Думки і світогляд героїв випереджають свій час, а їхні оригінальні точки зору не знаходять підтримки в інших. Висвітлено, що їжа і напої постають кодами матерії, земного обмеженого існування, з якого хоче вирватися герой. У проаналізованих творах зафіксовано їжу і напій як складові ланки “земного” в опозиції до духовних звершень. Інтерпретована традиція спокуси духу через матерію ламається оновленою свідомістю героя. Для підкреслення винятковості героя письменник часто вдається до гіпербол, використовуючи втаємничення коду краси. Концентруючи увагу на нерухомості, застиглості краси антагоніста, письменник протиставляє його протагоністам, які постійно змінюються, прагнуть вийти за межі. Визначено, що домінантною із земних цінностей після людини є природа, втілена у творах на рівні дихотомії людина – природа. Письменник протиставляє деструктивні механізми, міста гармонійному середовищу лісу, парку, де герой-мислитель може осягнути себе. Природа в його творах існує як живий простір, що вміщує естетику на рівні гармонії ліній і образів, а також духовно-містичне наповнення. У художніх координатах виокреслюється концепція цілісного світу-кристалу, кожна із граней якого є окремим виміром. Зауважено, що у творах О. Бердника наявні рушійні трансцендентні сили світопорядку. Захоплення письменника східними і західними філософськими вченнями, у тому числі буддизмом і зороастризмом, викристалізувалося в олюднених постатях, що втілили собою боротьбу двох початків. Боротьба темних і світлих сил у творах письменника завершується перемогою світлих сил у циклічному колообігу.
- ДокументАлегорія страждань у творі малої епічної форми “Клейкий папір для мух” Роберта Музіля(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Голомідова, ЛесяУ статті зроблено спробу дослідити та проаналізувати образи в концентрованому оповіданні “Клейкий папір для мух” австрійського письменника Роберта Музіля. Виділено специфіку функціонування алегорії страждань як одного з основних компонентів образотворчого та змістотворчого характеру. На прикладі твору продемонстровано апокаліптичний спосіб художнього відображення автором образу, вказано на його двоплановість, а відтак і на алегоричне прочитання художнього твору.
- ДокументАнгло-американські запозичення з формантом -ing у різносистемних мовах як прояв мовної експансії(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Білоусова, Вікторія; Келембет, РаїсаСтаття присвячена проблемам запозичення і асиміляції формально і семантично складних запозичень в різносистемних мовах на прикладі англомовних запозичень з формантом -ing в польській, французькій, українській та російській мовах. Виконано аналіз на фонетичному, морфо-семантичному, лексико-семантичному і словотвірному рівнях.
- ДокументБагаторівневість юридичного тексту як вербалізація українського наукового мислення(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Найда, АллаУ статті розкрито поняття “мова права”, її функції та специфічні ознаки, сферу функціонування, основні функціонально-стилістичні різновиди юридичного мовлення. Досліджено функціонування мови права, типологічну специфіку правових текстів, закономірності використання мовних засобів у юридичному тексті з урахуванням його функціонально-стилістичних особливостей, що створює необхідну науково-теоретичну базу для вирішення низки багатьох прикладних завдань у сфері правотворчості і правозастосування.
- ДокументБританський колоніалізм як “суспільство спектаклю” в романі “Подорож до Індії” Е. М. Форстера(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Акулова, НадіяСтаттю присвячено аналізу антиколоніального роману Е. М. Форстера “Подорож до Індії”. Акцентовано спорідненість поетики митця з інтелектуальною прозою. В основу дослідження покладено тезу про те, що, критично осмислюючи поствікторіанський період експансії Британської імперії в Індію, письменник показує товариство англо-індійців як “суспільство спектаклю” (Гі Дебор). З огляду на інтенцію тексту роману вийти поза межі вербального повідомлення, увагу зосереджено на розгортанні у творі театрального фрейму – комплексові метатекстуальних асоціацій, тісно пов’язаних зі стереотипною ситуацією вистави, спектаклю, сценічної гри.
- ДокументБілий колір в ідіостилі Анатолія Перерви(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Писаревська, ОксанаУ пропонованій статті зроблено спробу проаналізувати колористику в поезії харківського поета Анатолія Перерви. Мета роботи полягала в дослідженні ідейно-естетичних смислів та їх реалізації завдяки кольору. Відчуття кольору – це одна з найприкметніших ознак світобачення А. Перерви. У роботі розглядаються ідейно-естетичні смисли білого кольору, показується його роль у формуванні ідіостилю поета. Також, названа барва, окрім прямої вказівки на колір, допомагає відтворювати емоції, почуття, ідеали до яких має прагнути людина, стан ліричного героя. На основі аналізованого матеріалу виявлено й описано роль та функції білого кольору у поезії Анатолія Перерви. У аналізі звертається увага на те що колір для письменника – це, перш за все, елемент філософського бачення світу, складник його ідіостилю.
- ДокументБінарність естетичних категорій у художньому наративі на медичну тематику(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Вещикова, ОленаСтаттю присвячено бінарності естетичних категорій “трагічного” й “комічного”, “прекрасного” й “потворного”, “гармонійного” й “хаотичного”, “піднесеного” й “низького” у творі Гевіна Френсіса “Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п’ят”. Мета статті – простежити, як специфіка авторської свідомості впливає на розгортання змісту естетичних категорій в сучасному художньому наративі на медичну тематику. Першоособовий наратор-медик у творі висловлює власну точку зору на сприймання тих естетичних феноменів, які традиційно сприймалися як огидні, потворні або низькі. У дослідженні з’ясовано, що автор активно задіює наративну стратегію використання інтертекстуальності й інтермедіальності, що надає оповіді на медичну тематику специфічного естетизму. Інтенція наратора – продемонструвати свої художні смаки, сформовані на власному досвіді, тим самим маніпулювати читацькою рецепцією і переконати читача, що медицина може бути естетичною. Якнайповніше інтермедіальна наративна стратегія розкривається при апелюванні до творчості Леонардо да Вінчі, який приділяв значну увагу вивченню анатомічної структури і нормальної фізіології людини. Г. Френсіс апелює і до художніх творів, натхненням до появи яких були хірургічні втручання. Специфіка медичного наративу зумовлює порушення тем, табуйованих у повсякденному дискурсі. Автор не смакує фізіологічні подробиці, а презентує їх у такий спосіб, щоб у читача не виникло відрази, поєднує низьке з комічним. Бінарність естетичних категорій розкривається через особливості сприйняття реципієнтом. Краса втілюється у складності й економності будови людського тіла та його гармонійності, що розкривається через доцільність. Намір автора — справити сугестивний вплив на читача, викликати в нього позитивні емоції, сформувати особливий погляд на людський організм як естетичний феномен. Зміст естетичних категорій “прекрасного”, “потворного”, “низького”, “трагічного”, “комічного” у творі переосмислюється і трансформується, набуваючи нових відтінків.
- ДокументВивчення творів Дж. Р. Р. Толкіна на уроках позакласного читання(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Співак, ІринаШкільний курс "Зарубіжна література" – важлива складова вітчизняної літературної освіти. Актуальним у викладанні зарубіжної літератури залишається завдання полікультурної освіти: світова література в школі розглядається як пошук зв’язків між способом мислення, особливостями світосприйняття, менталітету, культурних надбань різних країн. Нова програма із зарубіжної літератури для 5 – 9 класів спрямовує роботу вчителя на розвиток ключових компетентностей та на формування предметної літературної компетентності. Реалізація мети та завдань програми передбачена на всіх уроках зарубіжної літератури, незалежно від типу та обраної вчителем форми проведення. Урок позакласного читання, як і всі інші уроки, має бути особистісно-зорієнтованим – опиратися на самостійне здобуття учнем знань та вміння їх використовувати. Завдання вчителя – спочатку показати учням світ книги, навчити орієнтуватися у ньому, знаходити правильну та потрібну книгу і виробити вміння правильно нею користуватись. Вибір роману ''Володар Перснів'' для уроку позакласного читання у 8 класі (входить до списку творів для самостійного читання) пов'язаний з основними аспектами концепції виховання моральної особистості Дж. Р. Р. Толкіна як всесвітньо відомого письменника та педагогічного діяча, дидактичні погляди якого знайшли відображення в його літературній творчості. Досягнення поставленої мети на уроці позакласного читання за романом ''Хранитель Персня'' (рекомендуємо першу частину трилогії письменника) забеспечуть відповідні методи, прийоми та форми роботи, фонові знання, міжпредметні зв'язки (англійська мова), різні види наочності. Робота на уроці позакласного читання за романом Дж. Р. Р. Толкіна повинна сприяти творчій співпраці, діалогу учнів з художнім твором, удосконаленню навичок аналізу та інтерпретації художнього твору в аспекті його проблематики, поглибленню теоретично-літературних знань (фентезі, фантастика, епос, роман), удосконаленню рівня творчої самостійності учнів.
- ДокументВтрачене / невтрачене покоління : Ернест Хемінгуей – шістдесятництво – майдан – гібридна війна(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Рева, ЛарисаЕрнест Хемінгуей ніколи не був в Україні. Та й не існувало за його життя держави Україна, натомість був Радянський Союз, де письменник також ніколи не був, хоча й підтримував політику останнього у Другій Світовій війні. Тобто, виступав проти гітлеризму. Та його твори давно перетнули всі територіальні межі. Навіть більше того. На сьогодні ім’я письменника настільки ж актуальне, наскільки була популярність митця за його життя. Спробуємо розібратися, яка ж роль відводиться Хемінгуеєві в українському естеблишменті? Сьогодні, коли Україна втягнена у стадію війни, яка отримала назву Гібридної, місце письменника, його слово особливо значимі. У статті автор зосередила свою увагу на ментальності українців, яка особливо яскраво увиразнилася під час Революції Гідності та Гібридної війни на Сході України. Простежуючи твори Е. Хемінгуея, а також інших знакових авторів зарубіжної класики часів 2-ої Світової війни, української публіцистики останніх років, періодики, автор, співмірюючи їх, зосереджує увагу на сплескові патріотичності, на піднесенні ролі звичайного українця, особливо в умовах неоголошеної війни. Особливим мірилом патріотизму й незламності є творчість і кредо письменників-шістдесятників, які є феноменом незламності, непідкупності, невмирущості духу. Багато хто з них писав у шухляду, проте їхня творчість як документ доби, свідчить наочним прикладом мужньої позиції авторів. Робиться спроба дослідження еволюції особи, пробудженню гідності якої шістдесятники особливо сприяли, засвідчивши своє кредо – лишатися Людиною за будь-яких обставин. За спогадами В. Коротича “письменників зобов’язували створювати позитивного героя, художники зображували чудо-богатирів, кінофільми відтворювали їх на екрані. Шеренгами йшли від нас у вигадане майбутнє Павки Корчагіни, продукти і жертви жорстокого соціального експерименту. Але творилися й інші, справжні книги. Вони й вижили – всупереч системі, створені не завдяки, а з точністю до навпаки соціалізму – ранній Тичина, Мандельштам, Воронько. Ласкава, на поверхню, державна машина сортувала і тим часом безжально перемелювала навіть найбільш догідливих, – тих вигадників, хто зумів без дозволу щось зрозуміти, відсилала на нари ще вчорашніх своїх героїв, які вжахнулися й прозріли, реальних свідків будівництва заводів і каналів руками рабів із концтаборів. Автор називає їх твори як документи історичної правди”.
- ДокументВтілене розуміння у когнітивних дослідженнях художньої семантики(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Москвичова, ОксанаСтаттю присвячено дослідженню специфіки відтворення дійсності у поетичній моделі світу, якою вона постає у британських поетичних текстах ХІХ-ХХІ століть, шляхом лінгвопоетичного аналізу лексико-семантичних тропів як вербальних засобів актуалізації когнітивних процесів формування поетичної моделі світу, а також виявленню аксіологічно забарвлених глибинних смислів, специфічних для когнітивного стилю поетів британського романтизму, модернізму і постмодернізму, шляхом лінгвокогнітивного і поетико-когнітивного аналізу визначеної тропеїки. З позиції когнітивної лінгвістики та когнітивної поетики поетичний текст окреслюється у статті як втілення у поетичній творчості результату когніції поета та його інтерпретації оточуючої дійсності крізь призму свого фізичного та соціально-культурного досвіду. Згідно з основними положеннями когнітивної лінгвістики, когнітивна поетика акцентує увагу дослідників поетичних текстів на метафоричності людського мислення, на його художності та образності, завдяки яким можлива концептуалізація дійсності людиною з опорою на її тілесний та сенсомоторний досвід. У реконструкції поетичної моделі світу британських поетичних текстів ХІХ – ХХІ століть звертаємось до сутності поезії та поетичного тексту, до специфіки відтворення дійсності у межах поетичного тексту, до естетичного аспекту поезії та до лінгвокомунікативних особливостей поетичного тексту. Стаття є актуальною у світлі тенденцій сучасних поліпарадигмальних досліджень, оскільки є узагальненням і систематизацією трьох лінгвістичних парадигм (лінгвопоетичної, лінгвокогнітивної і поетико-когнітивної), спрямованих на побудову поетичної моделі світу як конструкту, у якому втілено глибинний смисл поетичних текстів у різні культурно-історичні періоди. Мета, завдання, результати й висновки статті обумовлені розкриттям специфіки поетичного світосприйняття, втіленої у поезії британського романтизму, модернізму і постмодернізму.
- ДокументВід фольклору до літератури : рецензія на монографію Школи Валентини “До прихованих джерел: фольклоризм творів українських драматургів 20-30-х років ХХ століття” (Бердянськ, 2017. – 367 с.)(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Семенко, СвітланаНа сучасному етапі спостерігається тенденція до активізації міждисциплінарних досліджень. Перспективним видається вивчення фольклорно-літературних зв’язків, адже багатовікова традиція поєднує два словесні види мистецтва. Вагомими в цьому аспекті є розвідки Володимира Бойка, Олексія Гончара, Івана Денисюка, Олекси Мишанича, Володимира Погребенника, Ярослава Поліщука, Станіслав Росовецького, Миколи Сиваченка, Тетяни Шевчук, Юлії Шутенко, Жанни Янковської, Михайла Яценка та інших науковців, які стали теоретичною базою роботи Валентини Школи “До прихованих джерел: фольклоризм творів українських драматургів 20–30-х років ХХ століття”. Актуальність теми монографічного дослідження полягає в тому, що вже його назва засвідчує нове прочитання мистецького спадку українських драматургів, адже фольклорні чи міфологічні елементи в художніх творах наявні очевидно чи приховано. Як слушно зазначає авторка, “звернення митців до фольклору має як свідомий, так і неусвідомлений характер” [с. 43]. Робота чітко структурована, що зумовлено загальним задумом. Переконливими й аргументованими є висновки як до розділів монографії, так і загальні висновки. Здійснена Валентиною Школою спроба на матеріалі творів українських драматургів 20–30-хроків минулого століття осмислити літературний процес з позицій фольклоризму видалася успішною. Монографічне дослідження є новаторським і досить перспективним як для літературознавства, так і для фольклористики.
- ДокументГерой-мандрівець у пошуках внутрішньої гармонії (“Оформляндія, або Прогулянка в Зону” М. Камиша та “Навколо світу” О. Єрмакова)(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Калинюшко, ОлесяУ статті в контексті вивчення літературної подорожі “своїм” простором проаналізовано специфіку втілення ескапістського мотиву у творах українця М. Камиша “Оформляндія, або Прогулянка в Зону” та російського письменника О. Єрмакова “Навколо світу”. Окреслено взаємозв’язок між “внутрішньою” подорожжю та власне мандрівкою у escape-тревелозі.
- ДокументГраматичні форми реалізації концепту LIBERTÉ в політичному дискурсі Франції(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Нікішина, ТетянаУ статті зроблена спроба проаналізувати граматичні форми об’єктивації концепту LIBERTÉ в політичному дискурсі Франції початку XXI століття. Виявлено основні засоби вербалізації даного явища з метою маніпуляційного впливу на реципієнта, що є характерною рисою політики. Автор зазначає, що основним граматичним вираженням концепту є іменник. У статті наводяться практичні приклади реалізації засобів репрезентації концепту LIBERTÉ в різних самостійних частинах мови (іменник, прикметник, дієслово, прислівник).
- ДокументЕстетика і політика в романі А. Франса “Боги жадають”(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Динниченко, ТетянаУ розвідці досліджуються художні засоби репрезентації взаємозв’язку суспільно-політичних та естетичних концепцій в період Французької революції 1789-1794 рр. в романі А. Франса “Боги жадають” (“Les Dieux ont soif ”, 1912). На естетичні канони у певному суспільстві у певний історичний момент впливають численні фактори, а в періоди масштабних соціальних зсувів визначальний вплив має політика. Велика французька революція, як радикальний “перехід від однієї моделі нації до іншої”, “спричинила швидке перенесення сакральності з монархічного на національне, з релігійного на політичне, з божественного на історичне” (П. Нора). Своєрідним корелятом умонастрою суспільства у передреволюційний період став новий класицизм XVIII ст. – “третє-прошарковий” (Б. Гейман), зорієнтований на служіння суспільству як колективу громадян, ідеалам свободи і справедливості. Через спорідненість ідеологічних векторів суспільно-історичного руху і нового класицизму, останній, набувши у 1789-1794 рр. форми “французького революційного класицизму” (Д. Наливайко), перебрав на себе роль “трибуна” у політичній боротьбі. “Боги жадають”, будучи політичним романом, є одночасно й “романом про художника” (Н. Бочкарьова), характерною ознакою якого є поєднання маркерів реального життя з маркерами мистецтва і наявність героя-митця, що творить у хронотопі культури. А. Франс, візуалізуючи в романі сплав естетики й політики в період Великої французької революції, використовує два художні засоби: ретельно вимальовує “естетичне” тло політичних подій (мистецькі деталі стають маркерами революційних змін у житті і свідомості суспільства) і створює виразний образ митця-“політика” (крізь призму свідомості Еваріста Гамлена – художника і судді Трибуналу – відтворюється процес утвердження в суспільстві нових естетичних канонів під впливом політики). Цей образ художника-ідеолога у творі, поєднуючи мистецтвознавчий дискурс й активну політичну позицію, дозволяє репрезентувати засади французького революційного класицизму як прикладу нерозривного поєднання естетики і політики.
- ДокументЕстетичний режим сучасності: поняття краси в новітньому німецькому філософсько-літературному дискурсі(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Маценка, СвітланаУ статті порушено проблему ролі естетичної категорії краси в новітньому німецькому філософсько-літературному дискурсі. Покликаючись на вагомість феномену краси в класичний період розвитку німецької літератури та його ідеалістичне і піднесене тлумачення Ф. Шиллером (краса – це свобода), Й. В. Ґете (латентна символічність красивого й зустріч скінченого та необмеженого всередині чуттєвого світу), Ф. Гельдерліна (гуманістичність краси), представлено сучасні розмисли про красу філософів і письменників, які виявляють амбівалентність феномену краси як надзвичайно поширеного в сучасній культурі, який проте втратив свою трансцендентність. Проаналізовано працю “Порятунок красивого” німецького філософа корейського походження Бьюн-Чул Хана, який обґрунтовує в ній сучасну “естетику гладкого” як виявлення сутті “позитивного суспільства”, котре прагне якомога більше усунути негативність, пов’язану з переживанням красивого (захоплення, ураження, зворушення). Тому досвід красивого, стверджує філософ, сьогодні не можливий, наштовхуючись на уподобання і лайки. Сучасні письменники критично реагують на поширені у суспільстві маніпулятивні суспільні технології, які впроваджуються в життя під гаслом краси. Помітно, однак, що за нинішніх умов сформулювати “додаткову моральну вартість” краси, яка хоч якось наближалася б до класичного ідеалу, надзвичайно складно. Про це йдеться у текст під назвою “Краса і краю їй немає” (“Schönheit und kein Ende”) Райнгарда Їрґля. На поетичне як на прихисток краси сподівається швейцарська літературознавиця та письменниця Ільма Ракуза. Відзначено, що про красу розмірковують саме ті письменники, які у своїй творчості керуються особливою естетичною програмою бачення. Ірма Ракуза належить до тих, хто сприймає світ очима, відтворюючи несподівані прояви звичайного і щоденного за допомогою модерністських технік і надзвичайно гнучкої та музичної мови, яка, незважаючи на стислий обрис і швидкі асоціації, ніколи не віддаляється від буденної мови, спресовуючи її таким чином до неймовірної щільності. В. Ґенацино діагностує “розвалювальність краси” у світі (есе “Von der Bruchbudenhaftigkeit des Schönen”). За таких умов чиста суб’єктивність сама стає складовою краси. Суб’єктивність як інстанція краси має бути постійно дуже уважною, щоб всередині некрасивої реальності віднайти красу. Тільки мистецтво для В. Ґенацино все ще залишається таким місцем, де людське Я може примиритися з реальністю. Тож письменники приходять до утвердження “літературної краси” у світі, де “про красу забули” (В. Ґенацино).
- ДокументЕстетичні акценти в міфопоетиці щоденників Галини Пагутяк і Тоніно Ґверри(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Бокшань, ГалинаМета статті – виявити естетичні акценти в міфопоетиці щоденників Г. Пагутяк і Т. Ґверри та визначити типологічну схожість у діаріушах письменників. Актуальність дослідження пояснюється браком розвідок, присвячених вивченню творів обох митців у компаративному аспекті. Увагу зосереджено на експлікації та імплікації естетичних феноменів у щоденниках Г. Пагутяк і Т. Ґверри, у яких виразно оприявнюються типологічні паралелі. Передусім акцентується подібність на жанровому рівні: саме щоденникові записи сприяють фіксації духовно-автобіографічного досвіду схильних до “добровільного екзилю” письменників. Підкреслюються біографічні паралелі, що полягають у виборі місця для усамітнення: обидва автори віддають перевагу територіям, наділеним “герметичністю” й атрибутами райських топосів. Наголошується, що в діаріушах Г. Пагутяк і Т. Ґверри естетичні категорії прекрасного й потворного ототожнюються з міфологічною опозицією природного та штучного, у них протиставляються природа та цивілізація, а в сучасному прогресі вбачається загроза для справжності. З’ясовується, що естетичні цінності Г. Пагутяк і Т. Ґверри мають орієнтальний вектор: обидва митці вбачають у культурі Сходу взірець космічної гармонії і мають пієтет до творчості Сей Сьонагон. Типологічні паралелі оприявнюються й у тому, що явища природи письменники сприймають як об’єкти, наділені іманентним естетичним значенням: вони фіксують у щоденникових нотатках спостереження за довкіллям, які відображають властиве міфомисленню сприймання душевних станів як утілення природних циклів. Помічено аналогії у творчості Г. Пагутяк і Т. Ґверри на образному рівні, зокрема, образ саду в художній прозі української письменниці стає лейтмотивним і набуває значення міфопоетичного символу, а в щоденниках італійського митця він відображає його інтерес до облаштування у Пеннабіллі “Саду забутих плодів”. Висновується, що щоденники Г. Пагутяк і Т. Ґверри оприявнюють схожість їхніх естетичних смаків, цінностей та ідеалів, а також типологічну подібність на жанровому, тематичному й образному рівнях.
- ДокументЖанрові модифікації дитячого детективу: теоретичний аспект(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Шулькова, КатеринаСтаття присвячена проблемі жанрових модифікацій у дитячих детективах. У ході аналізу текстів встановлено, що всі вони більшою або меншою мірою піддаються певній видозміні. Рухливість форм визначили загальні тенденції розвитку жанрів: пошук нових унікальних художніх засобів, прагнення перевершити “акул пера”, максимальне розкриття особливостей індивідуально-авторського стилю, тяжіння до інтертекстуальності та інтермедіальності. Жорсткі жанрові закони втратили свою авторитетність й непорушність для письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття,, що й призвело до розмивання меж. Виявлено, що сучасна масова література представлена розгалуженою системою жанрів, які знаходяться у постійній взаємодії і представляють синтезовані утворення. Нові структури виникають на основі: модифікації традиційних форм, трансформації окремих елементів, гібридизації з іншими жанрами або мистецькими напрямами. Перебудова моделі читання, зорієнтованість на максимальне задоволення запитів сучасних реципієнтів, зумовили створення письменниками нових або генералізації вже існуючих тем, сюжетів, образів головних персонажів і оповідних структур. Доведено, що дитячий детектив від самого початку існування зазнає модифікації. Оскільки, він не є класичним жанром у колі дитячого читання, наприклад як казка або байка. Традиції дитячої літератури підпорядковують риси детективного жанру та певним чином адаптують і структурують їх. Письменники враховують специфіку аудиторії: обирають доступну наративну модель, позбавляють дискурсу жорстокості, полегшують детективну інтригу, головний герой максимально наближений до читачів або добре їм знайомий. У структурі цих текстів змішуються складові двох або декількох жанрів, певним чином перетворюються і створюють новий художній закрут. Визначенні наступні шляхи реалізації змін у дитячих детективах: внутрішньородовий синтез; міжродові схрещення; міжмистецькі поєднання; трансформація елементів зовнішньої і внутрішньої форм твору; зміни під тиском комерційних законів книжкового ринку.
- ДокументЖивоподобие или иконоподобие? Разное понимание красоты религиозного искусства у представителей русских интеллектуальных элит XIX века(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Вальчак, ДоротаПитання “іронічності” та “живоподобія” як основного критерію оцінювання художньої вартості ікон має в Росії довгу історію. Уже в XVII столітті багато іконописців починають використовувати у своїх роботах характерні для західного реалістичного живопису стилістичні засоби — світлотіньове моделювання та портретність. Бувало навіть, що замість традиційних темперних іконописці працювали олійними фарбами. На думку польської дослідниці Барбари Домб-Каліновської, уже під кінець XVII століття на Русі поступово зникає традиційне розуміння теології ікони, відповідно до якого вона повинна бути якнайбільше наближеною до свого “Першообразу”, що розглядається як божа іпостась представленого на ній образу. У написаному в другій половині XVII століття трактаті про іконопис іконописець Йосип Владимиров рішуче захищав так зване “живоподобіє”, вважаючи, що ікона повинна якнайкраще передавати не божественну сутність святої особи, а її фізичний вигляд. Автор цієї статті намагається показати, що в результаті щораз меншого розуміння теології ікони в XVIII—XIX століттях у свідомості російських еліт, які перебували під впливом західної цивілізації, відбувалося стирання кордонів між іконічністю та живоподобієм, між іконою і картиною. Російська інтелігенція, естетичні погляди якої формувалися переважно під впливом західноєвропейського реалістичного малярства, захоплювалася красою картин Рафаеля Санті й академічним релігійним живописом Олександра Іванова, Василя Полєнова та Івана Крамського, відкидаючи при цьому російські ікони як малоестетичні, а часом навіть бридкі. У статті підкреслюється той факт, що прихильниками світського релігійного живопису були Микола Гоголь, Микола Чернишевський, Олександр Герцен і Федір Достоєвський.